А Людмила Борисівна не стала з невісткою ділитися тим, що занепокоїло її саму. В останній приїзд сина вона остаточно зрозуміла: її хлопчика в Києві перекували на новий лад.
Тепер він розмовляв з Григорієм, людиною, яка його, по суті, вигодувала і виростила, як з непотрібним відпрацьованим матеріалом, гидливо-поблажливо. Не дуже люб’язний був і з матір’ю, на її розпитування про життя в столиці поблажливо усміхнувся, сказавши недбало:
— Навіщо тобі знати про це? Тато для мене робить все, і це зовсім не те життя, яке ви колись створили для мене з цим твоїм невдахою Гришею. Ось чого він домігся в житті? Вошивий головний інженер на невеликому заводику.
Ось рідний мій батько — величина. А це так, мізерне, майже жебрацьке порівняно з Києвом існування. До речі, батько написав на мене дарчу на одну зі своїх квартир у престижному передмісті столиці. Скоро я буду повноцінним жителем. І сюди майже не буду навідуватися, занадто багато у мене тепер справ.
Ще я думаю змінити прізвище та по батькові. Нехай всі в наших колах знають, чий я спадкоємець і кого представляю в суспільстві. Станіслав Григорович Потапенко покинув квартиру на малій батьківщині і відбув до столиці. А Людмила Борисівна вперше по-справжньому щиро обняла свого Гришу і сказала:
— Ти не слухай цього амбітного дурня. Ми разом, я з тобою.
Стасу дісталися не найпорядніші гени, і тепер вони проявилися повною мірою і у всій своїй красі. Яблуко впало недалеко від яблуні. Тільки цього разу в ролі яблуні виступає не мати, а батько. Але нам з тобою вдвох нічого не страшно. І ще, Гришенько, спасибі тобі за все, за все наше спільне життя з тобою. А давай-но я зараз піду і насмажу нам з тобою картоплі. Банка солоних огірків у мене в коморі точно знайдеться.
Яна зачастила в цей дитячий будинок випадково. Після того як напекла пирогів за завданням начальства для благодійного ярмарку на честь свята. Їх м’ясопереробний завод шефствував над цією установою давно. Навіть продукцію дитячого харчування, всякі там сосиски, ковбаску молочну для малюків, у маленькому цеху робили.
Цього разу у закладу був ювілей з частуванням численних гостей. Одними м’ясними продуктами всіх не нагодуєш, потрібна була різноманітність. Ось і виділили Яну кухарям у допомогу — щоб дивувати так уже дивувати. На святі Яна познайомилася з маленьким Костиком. І щось в її душі обірвалося, здригнулося.
Цей хлопчина став першим, кому вона розповіла про свою страшну таємницю. Вірніше, «розповіла» буде голосно сказано. Вона пішла малюка спати вкладати після того, як той все-таки об’ївся її пирогів. Прочитала йому казку, перевернула на бічок у спальні. Інші діти ще щосили веселилися, а тому вона стала сміливо нашіптувати:
— Нещодавно мій колишній чоловік приїжджав. Такий раптом колишній, такий раптом ніжний. Обіцяв, що скоро все знову зміниться, стане як раніше. Але для початку я повинна йому допомогти.
Чоловік і дружина, мовляв, хоч і колишні, за документами все одно ж одна сатана. До нього за старою пам’яттю звернувся директор нашого заводу. Попросив прикрити в брудних справах, прийняти на переробку сировину, заражену патогенними мікроорганізмами. Тією самою сальмонелою, що могла призвести при зараженні людини до серйозних наслідків.
Постачальник м’яса віддавав за зовсім низькою ціною, і наш директор купився, вирішив на цьому заробити. За великим рахунком, якщо провести нормальну термічну обробку такої сировини, мікроорганізми будуть надійно знищені і нікому нічого не буде загрожувати. Та ось невдача: саме в цей момент на завод прибула чергова комісія з інспекційним контролем. Були відібрані та опечатані проби на аналіз, і чоловік мене попросив ці проби підмінити, раз я маю до них доступ, поки комісія їх у випробувальний центр не відвезла.
Я все зробила, як він хотів. Але не знаю тепер, чим все це закінчиться, душа не на місці. А Станіслав, дізнавшись, що я провернула цю справу, тут же поїхав і знову зник з мого горизонту, навіть не зателефонував більше, наче так і треба. Полегшивши душу, Яна поспішила додому. Вона дуже сподівалася, що погане м’ясо буде перероблено на тушонку.
Високі температури і обробка в автоклавах при високому тиску зроблять свою благородну справу. Готова продукція стане абсолютно безпечною для споживачів. Минуло кілька днів, і вона зовсім заспокоїлася. Правда, від Станіслава знову не було ніяких звісток, але вона все ще сподівалася, що вони будуть разом. Біда вибухнула пізніше.
Є такий термін — недбалість. За неї навіть частенько в тюрму саджають, коли наслідки за межею. Ланцюжок подій, що призвів до масового отруєння дітей, немов за командою, злим роком цього разу обернувся. Співробітник м’ясопереробного заводу, який повинен був умовно придатне м’ясо на тушонку направити, частину партії вирішив використати інакше. Пустити на майданчик, де виготовляли дитяче харчування.
Так, там теж за технологічною інструкцією була передбачена термічна обробка. І, можливо, її вистачило б, щоб ніхто згодом не постраждав. Та нова невдача: обрив кабелю на електролінії. Піч згасла раніше, ніж слід було б. А відповідальний за її роботу персонал, глянувши на зовнішній вигляд дитячих сосисок і ковбаси, подумав собі спокійно: «Не так уже й довго і до кінця гарячої обробки залишилося. Так зійде».
Директор заводу, який віддав вельми пристойну суму пану Потапенку і не бажав знати, як саме той зробив, щоб патогенну мікрофлору в контрольних пробах не виявили, за голову схопився. Провів власне розслідування, але спочатку, безсумнівно, в лікарню до дітлахів з’їздив. Пацієнтами виявилися хлопці з підопічного дитячого будинку. Всі ті, хто пару днів тому з таким задоволенням вечеряв сосисками з картопляним пюре.
Кількість хворих постійно збільшувалася. У дитячому закладі всі контактують тісно — спільні іграшки, спальні, навчальне приладдя, столовий посуд. Трохи заспокоювало тільки одне: важких серед дітей не було. Всі були в стані середньої тяжкості, без видимих погіршень. Але це нітрохи не применшувало загальну провину дорослих.
Санітарно-епідеміологічні служби, запрошені з іншого району щоб уникнути спотворення фактів, спрацювали сумлінно. Всі сліди неминуче привели на м’ясопереробний комбінат. А далі вже слідчі органи стали розмотувати цей заплутаний клубок. Звідки ростуть ноги, Людмила Борисівна зрозуміла відразу, зіставивши раптовий приїзд Станіслава і те, що її син був колись особливо дружний з керівництвом м’ясопереробного заводу.
На її пряме запитання про те, чи замішаний Стас у події, він спокійно відповів питанням на питання:
