«Онученько, я вірила, що ти виконаєш усі мої прохання. Цей ключик від банківської комірки в міському відділенні банку. Воно знаходиться на вулиці Разумовського. Сергію, чоловікові своєму, поки нічого не говори, а коли прочитаєш мій лист, залишений там, чини як знаєш. Чесно скажу, не лежить у мене душа до цієї людини, але ти закохалася, і я мовчала. А ось зять у мене, батько твій, золота людина, з ним можеш порадитися. Це моя остання таємниця. Люблю тебе, моя ластівко. Будь щаслива».
Олена дивилася на ключ і не могла повірити. В її уявленні бабуся і банківська комірка були з різних світів. Та й що таке могла залишити Єлизавета Степанівна, щоб знадобилася банківська охорона? Вона швидко набрала номер батька. Віктор Федорович відповів відразу.
— Тату, мені потрібна ваша допомога, приїжджайте до мене як тільки зможете.
— Сьогодні ж і приїдемо, — відповів він і тут же з хвилюванням запитав: — У тебе все добре? Тобі нічого не загрожує?
— Ні, тату, все добре. Ти мав рацію, бабуся залишила нам багато сюрпризів. І, до речі, ти у неї був улюбленцем.
— Це я знаю, — задоволено промовив Віктор Федорович. — Чекай, доню, скоро будемо.
Олена все ще сиділа на кухні з бабусиною запискою в руках, як почула шум автомобіля, що під’їжджав. «Як вони змогли так швидко дістатися?» — подумала вона і вийшла на ґанок. На жаль, побачене нею розчарувало і стривожило. Біля хвіртки стояв їхній із Сергієм «Рено», з якого виходили чоловік і Віра Львівна. Без запрошення вони відкрили хвіртку і попрямували до будинку. Свекруха оглядала двір з кам’яним обличчям, потім, зобразивши презирство, сказала замість привітання: «І заради цієї розвалюхи ти затіяла скандал, засмутила чоловіка в найбільш урочистий для нього день?».
— Доброго дня, Віро Львівно. Якими долями ви опинилися в моїй розвалюсі?
— Олено, мамо, давайте не будемо сваритися. Ми ж приїхали сюди не за цим, — спробував загладити колючості Сергій.
— А навіщо ви сюди приїхали? — запитала Олена.
— Може, увійдемо в дім і обговоримо спокійно наші… — Сергій зам’явся, підбираючи слова, — …наші розбіжності.
Олена мовчки відступила, даючи дорогу чоловікові й свекрусі. Віра Львівна жадібно оглядала велику вітальню, залиту сонячним світлом. Було видно, що будинок насправді їй подобався, але відступати від своїх планів вона не збиралася. По-хазяйськи розташувавшись на дивані, вона подивилася на сина, немов даючи дозвіл почати розмову.
— Олено, ми з тобою обидва погарячкували, але не можна ж ось так кинути дім, не виходити на зв’язок. Але я вже пробачив твій безглуздий вчинок. Давай поговоримо, як ми будемо жити далі.
— Значить, пробачив? — без жодних емоцій запитала Олена. — Що, не знайшлося тих, хто готовий тебе підтримати? Хоча, як мені пам’ятається, ти надсилав мені фото з корпоративу.
— Олено, це все було на емоціях. Я хвилювався. Давай не згадувати минуле, будемо думати про майбутнє. Загалом, я поговорив з мамою і Єгором. Вони теж вважають, що наш шлюб потрібно зберегти. Тільки ти теж повинна піти на поступки.
— Так, Оленочко, ти теж повинна думати про сім’ю. Тим більше, що Сергій тепер займає таке становище, — підтримала сина Віра Львівна. — Загалом, твоє головне завдання як дружини — бути надійним тилом для свого успішного чоловіка. Його доходи дозволять тобі не працювати. Ти зможеш займатися тільки домом. І, звичайно, ти позбуваєшся цього будинку. Він вам не потрібен. Не буде ж Сергій при його посаді копати тут грядки.
На кілька секунд свекруха замовкла, даючи невістці усвідомити, який царський жест вона зараз зробила, а потім продовжила: «Більш того, я можу навіть піти на певні жертви». Сергій з подивом подивився на матір. Ні про які жертви питання не піднімалося. «Так, синочку, заради вашого з Оленочкою щастя я готова пожертвувати навіть своєю квартирою. Ми продамо її, купимо тобі автомобіль, а ти, Оленочко, перепишеш будинок на мене. Я вже, так і бути, буду в селі коротати свою старість».
Віра Львівна приклала хусточку до абсолютно сухих очей і подивилася на Олену, яка ледве стримувала себе, щоб не розсміятися. Настільки абсурдною здавалася їй ситуація. Але Сергій сприйняв пропозицію по-іншому: «Мамо, невже ти готова настільки допомогти нам? Олено, це ж вирішення всіх наших проблем». У цю секунду в кімнату увійшли батьки Олени.
— Доброго дня, — сухо привітав гостей Віктор Федорович. — Я бачу, ви вже все вирішили. А мою дочку випадково не забули запитати? Чи хоче вона повертатися до людини, яка сказала їй, що вони розлучаться в разі, якщо вона не віддасть свою спадщину?
Поява Наталії Анатоліївни та Віктора Федоровича сплутала всі карти Сергія і його матері. Ті, хто прийшов у дім Олени як тріумфатори, які готові надати їй милість, тепер розгубилися. Першою прийшла до тями Віра Львівна. Вона щиро вважала, що зробила невістці пропозицію, від якої та просто не зможе відмовитися…
