— А хіба ми вчора це не обговорювали? — здивувався своєю чергою Антон. — Мені здавалося, що я тобі казав.
Антон полетів, залишивши Віру в повній розгубленості. На душі в дівчини було тужливо і гидко. І як їй тільки міг сподобатися цей несправжній вилощений гусак? Навіщо вона з ним взагалі зв’язалася? Дівчина втішила себе тим, що по молодості всі роблять помилки.
Сталося і сталося. Нічого. Не вона, зрештою, перша, не вона й остання. Життя на цьому не закінчується. Тільки ось через пару тижнів Віра зрозуміла, що та ніч не минула безслідно. Вона вагітна. Від Антона. Одруженого Антона, який з таким поспіхом вранці покинув її квартиру. Ось такі справи.
Віра тоді довго думала про те, як їй бути. Зважувала всі за і проти. Шукала вихід. Народити? Можливо, звісно, але в цьому разі доведеться повернутися з животом у село. Батьки ж приймуть і підтримають. Вони у неї такі, навіть словом не дорікнуть. Але сусіди? Як дивитимуться на неї сусіди?
Багато хто заздрив Вірі: поїхала в місто, добре влаштувалася, кар’єра вгору йде. Як тепер повернутися туди з животом? Це буде нелегко. Про те, щоб самій ростити дитину в місті, й мови бути не могло. Адже Віра працювала у відділі кадрів і була в курсі розмірів допомог, які отримують молоді матусі. Це просто копійки, курям на сміх.
Тільки-тільки й вистачить на те, щоб оренду квартири оплатити. А дитині ж потрібні речі, іграшки, ліки. Одна Віра не потягне. Від Антона, само собою, допомоги та підтримки чекати не доводиться. Для нього вона була всього лише черговою приємною пригодою. Напевно, він уже й думати про неї забув. Залишалося переривання.
Усе всередині Віри опиралося цьому кроку. Їй було страшно. А ще Віра шкодувала свого малюка, але аж надто невчасно він вирішив прийти в цей світ. Віра ще не готова до цього. І вона зважилася. Записалася в приватну клініку, щоб не штовхатися в довгих чергах і не проходити всі кола бюрократичного пекла, які чекали б на неї в державній жіночій консультації.
Так, коштувала процедура недешево. Віра всі відпускні віддала, але що вдієш? Операція начебто пройшла як належить, тільки Віра всю ніч потім не могла заснути від сумних думок. Її подушка була наскрізь мокра від сліз. А наступного дня, коли послабилася дія знеболювальних, у дівчини піднялася висока температура і почалися дикі болі.
Її на швидкій везли в хірургічне відділення, а там відразу ж відправили на операційний стіл. Щось пішло не так. У Віри виникли ускладнення після невдало проведеного втручання. Почалося сильне запалення, сепсис. Її тоді ледь витягли. Віра пролежала кілька днів у реанімації. Вона перебувала на межі життя і смерті.
Але все ж дівчину врятували. Щоправда, ціна помилки виявилася жахливою. Лікар на черговому обході приголомшив пацієнтку новиною, що та більше ніколи не зможе мати дітей.
— Як? — видихнула Віра. Вона, звісно, не збиралася найближчим часом ставати матір’ю, але дівчина завжди мріяла про велику родину, чоловіка і щонайменше трьох дітей.
Не зараз, але в перспективі вона бачила себе багатодітною мамою. І тут таке!
— Ну, а що ти хотіла? — знизав плечима лікар. — Перше переривання, сумнівний медичний центр. Таке нерідко трапляється. Ех, дурепи ви молоді, не думаєте зовсім головою про майбутнє.
Віра тоді вирішила не впадати у відчай. «Мало що там сказав лікар. Організм у неї молодий, сильний, міцний. Усе само собою відновиться. Часу попереду ще повно». Після того, що сталося, Віра стала обережнішою. Вона більше не поринала в почуття і стосунки з головою. Тепер дівчина завжди думала про наслідки.
Напевно, завдяки цій сумній історії вона подорослішала, набралася досвіду і мудрості, а ще зрозуміла, що їй потрібно якнайшвидше ставати на ноги. Для цього доведеться вчитися і багато працювати. Віра вступила на заочне відділення місцевого інституту економіки. У неї з’явилася мрія дорости до начальника відділу, а для цього їй необхідна вища освіта.
А потім… потім у їхню компанію прийшов новий співробітник, Денис, талановитий програміст. Після випадку з Антоном Віра якось охолола до протилежної статі. Чоловіки довгий час здавалися їй егоїстичними, примітивними істотами, яким від жінок потрібне тільки одне. А Денис, він був зовсім іншим.
Віру вразили його блакитні очі, точніше, напевно, сам погляд. Такий якийсь теплий, доброзичливий, спокійний. Здавалося, він готовий допомогти всім на світі. Що хлопець у принципі й робив — нікому не відмовляв. Полагодити комп’ютер, оновити програму, донести до архіву важкі папки. Дениса навіть і просити не треба було.
Якщо бачив, що комусь потрібна його допомога, відразу ж її й надавав. Вірі він часто допомагав відчиняти важкі залізні двері її кабінету. Дівчина зазвичай з’являлася в офісі раніше за інших співробітниць відділу. Денис до цього часу вже теж був на робочому місці. Двері, ці безглузді двері завжди завдавали дівчині стільки клопоту!
Ключ не бажав повертатися в старому замку. Доводилося возитися з ним, докладати зусиль, витрачати час. Денис якось вранці почув характерний скрегіт і стукіт. Визирнув із кабінету, щоб дізнатися, в чому справа. Побачив Віру. Обличчя його осяяло широкою посмішкою, від якої у роздратованої дівчини на душі відразу потеплішало.
— Що, замок заклинило? — поцікавився хлопець, наближаючись до Віри.
— Так, і це щодня так. Завжди одна й та сама історія.
Денис підійшов до дверей, уважно оглянув замок, посмикав ключ.
— Не дивно. Цій системі сто років в обід, — вимовив хлопець.
Потім ударив по дверях, якось особливо спритно повернув ключ і галантно відчинив двері перед Вірою.
Наступного ранку ситуація повторилася один в один. А потім Денис уже не чекав звуків метушні з дверима. Помічав з вікна Віру, яка входила в будівлю, і відразу ж поспішав до дверей, як вірний лицар. Ця дверна епопея зблизила молодих людей. Тепер вони часто сідали за один стіл у їдальні, привітно кивали один одному під час зустрічі в офісі, іноді навіть ішли разом до зупинки.
Чим більше Віра дізнавалася Дениса, тим більше він їй подобався. Відкритий, щирий, надійний, справжній друг. Щоправда, дівчина усвідомлювала те, що відчуває до хлопця не тільки дружні почуття. Їй хотілося більшого. Денис… він приваблював своєю інтелігентністю, добротою, деякою м’якістю і при цьому внутрішньою силою і очевидною вже всім в офісі спритністю.
Денис міг полагодити все що завгодно. Він був дуже розумним. Вірі подобалося слухати його міркування на найрізноманітніші теми. Денис стільки всього знав! Але Денис поводився як друг, надійний, хороший друг, не більше того. Денис був на пару років старшим. Він так само, як і Віра, приїхав у місто з села після школи, вступив до університету, вивчився на програміста.
Віру здивувало, що Денис теж сільський. Він більше скидався на сина якогось професора або щонайменше художника чи артиста, але Денис прекрасно знав, як топити піч, набирати з колодязя воду і навіть доїти корову. Своя людина. Денис взяв квартиру в іпотеку і тому працював відразу на двох роботах. Хотів скоріше виплатити кредит.
Ще й підробітками займався. Що й казати, заробляти він умів. Віра з’ясувала, що Денис ні з ким не зустрічається. І це було добре. Дуже добре. Це означало, що у неї є шанс. Діяти доводилося тонко. А раптом її активність відлякає Дениса?
І тоді стосункам, що склалися між ними, нехай тільки дружнім, але таким теплим і щирим, цим стосункам настане кінець. Віра не могла такого допустити. Вона кохала Дениса. По-справжньому. Так що навіть думки про нього змушували її серце битися у прискореному режимі. А вже близькість цієї людини… вона й зовсім справляла на дівчину потужний ефект.
У животі починали тріпотіти метелики, долоні холодніли, а до щік, навпаки, приливала кров. Вірі хотілося бути поруч із Денисом, чути його голос, бачити погляд, відчувати тепло рук цієї людини. А ще… Ще вона мріяла розгадати його таємницю. Іноді раптом Денис ставав дуже сумним.
Ні з того ні з сього. Ось щойно посміхався, розповідав щось веселе. І раптом очі згасають, погляд спрямовується кудись вданеч. Це був лише момент, секундний стан, але від уважного, люблячого погляду Віри ця деталь ніколи не ховалася. Вона розуміла, що є тут якась загадка. Денис…
Виявилося, що він теж бачив у Вірі не тільки друга. З’ясувалося це на святковому корпоративі з нагоди Нового року. Здорово тоді було. Красиво сервіровані столи, заставлені всілякими наїдками, веселі колеги, кумедні конкурси, гучна музика. І Віра. Вона почувалася чарівною в блискучій чорній сукні, яка так добре приховувала її пишні форми…
