я нічого не розумію.
— Все ще нічого не розумієш? — похитав головою її чоловік.
— Потім… потім щось сталося, так?
— Сталося, — сумно кивнув Денис. Віра взяла чоловіка за руку. Вона відчула, що йому важко говорити про минуле. Денису зараз потрібна її підтримка. Віра завжди розуміла, коли чоловік потребував цього.
— Ти хороша, розуміюча, чуйна. Ти мій порятунок. Мені з тобою дуже пощастило, — вимовив Денис, дивлячись в очі дружини.
Віра кивнула. Так, вона знала, що Денис її цінує, поважає, розуміє. Жінка відчула його вдячність і турботу, але тепер Віра розуміла, що Денис її ніколи не кохав. Не кохав так, як цю Карину. Серце стиснулося від ревнощів до незнайомої жінки.
— Я з того часу намагався не стежити за життям Карини. Так, це було майже неможливо вже давно. Єдиним джерелом інформації про неї були наші спільні знайомі, її подруги, з якими вона хоч якось підтримувала стосунки на відстані.
Раніше я розпитував їх про Карину, коли ми випадково перетиналися де-небудь. З того часу — ні. Я чесно намагався забути її, викинути Карину з голови. Вона ж щаслива з іншим, у них діти. Я ніколи не зміг би дати їй того, що дав Сергій. До чого тоді страждати, переживати, сподіватися? Якщо до поїздки Денис мріяв про те, що одного разу Карина зважиться піти від нелюбої людини і повернутися в рідне місто, то після ясно усвідомив: цього ніколи не станеться.
Тому що Карина щаслива, справді щаслива. У неї чудове, красиве, цікаве життя, і Денису в ньому місця вже точно немає. Напевно, вона давно вже забула його і навіть уявити собі не може, які почуття він досі до неї відчуває. А потім, лише через рік після тієї поїздки до столиці, одного ранку на роботі Денис почув, як дві співробітниці обговорюють жахливу новину.
Якийсь багатий чоловік, заможний бізнесмен із столиці, позбавив дружину життя — нібито випадково, у пориві ревнощів або люті, тіло сховав у лісі, а сам заявив про зникнення і навіть брав участь у пошуках, досліджував околиці у складі волонтерського загону.
— А красуня ж яка, — бідкалася молоденька Аліна, — просто фотомодель, бідна жінка.
— Та як він міг, — вторила їй Ганна Василівна, начальниця відділу кадрів. — Двоє діток у них.
— Ще й зображував так довго невтішного чоловіка, разом із людьми бідняжку шукав, лицемір, чудовисько. Я читала, що цей чоловік ненормальним виявився, плюс вживав заборонені речовини давно, — додала відомості Аліна. — І водночас таку посаду обіймав високу, ще й бізнес вів, спілкувався з людьми, а ніхто й не помічав цього.
— Так, дитинко, так часто буває. Денис зщулився. Моторошна історія, стільки на землі негідників, просто біда.
Він подивився через плече Аліни на фотографії до статті, яку вона прямо зараз читала, і обімлів. Зі знімка йому весело посміхалася Карина.
— Що з тобою? — заохала Ганна Василівна, поглянувши на Дениса. — На тобі лиця зовсім немає. Ти не зомліти часом зібрався?
Денис залишився при тямі. Запаморочення поступово минуло. Він і хотів би відключитися від цієї безжальної реальності хоча б на час, але не міг.
Денис зателефонував усім подругам Карини, чиї телефони у нього збереглися. Вони лише підтвердили інформацію. Це не було помилкою — з Кариною справді сталося непоправне. І він, Денис, почасти винен у цьому, тому що міг запобігти трагедії, міг, але волів не втручатися в життя коханої. Денис пішов того дня з роботи, навіть не відпросившись у начальства, просто зібрався і пішов.
Купив по дорозі додому пляшку міцного напою, на кухні випив її за пару годин, навіть не заїдаючи. Йому потрібно було відключитися, відволіктися від цього кошмару. Занадто боляче, занадто важко, занадто страшно. Вийшло. Денис відключився, але вранці жорстоке похмілля і вчорашній жах навалилися на нього з новою силою. Одночасно фізичні та моральні муки буквально розмазували його, вдавлювали в підлогу.
Щоками Дениса текли сльози, але він їх не помічав. Чоловік згадував Карину — і зовсім юну під час їхнього знайомства, і вже подорослішалу з маленьким сином на руках — і ненавидів, ненавидів усіх і вся. Сергія за те, що той зробив із Кариною, себе за те, що не зміг врятувати кохану, не зумів захистити. Подруг Карини чоловік теж ненавидів.
Вони ж напевно знали, що не так уже й Таня щаслива із Сергієм, але не говорили Денису про це. Денис почав сильно пити. З ним цього раніше ніколи не траплялося, а тут не міг він існувати в новій реальності, при ясному розумі. Занадто багато важких думок відразу навалилося, занадто важко, нестерпно. Роботи чоловік, звичайно ж, позбувся.
Кому потрібен співробітник, який постійно прогулює? Заощадження Дениса стрімко танули, життя котилося під укіс. Але чоловіка це хвилювало мало. Нехай усе йде як іде. Яка тепер різниця? Друзі витягли його тоді, не дали зовсім уже зірватися в прірву. Льоха, Кирило, Андрюха, вірні колишні одногрупники, вони буквально повернули друга до життя.
— Ти що з собою робиш? — лаявся Льоха, дивлячись на Дениса, що лежав прямо на підлозі.
— А що?
