Таня зітхнула і попрямувала до хвіртки. Там на неї вже бабуся чекала: «Ось, Танюшо, огірки з помідорами цього року на диво добре ростуть. Ти візьми. А якщо не з’їси, так на зиму закатай. Взимку, ти знаєш, як добре йдуть огірочки». Бабуся перехопила повний жаху погляд дівчини, спрямований на два наповнені овочами відра.
«А ти не переживай, Танюшо, зараз дід допоможе тобі». За два місяці, які Таня прожила в селі, вона багато чому навчилася. Для початку вони з Ритою та Анею засадили весь її город, який Михайло трактором попередньо розпушив. Потім навчилася поливати, полоти і навіть уже дещо спробувала зі своєї грядки.
Навчилася не прокидатися, коли ненормальний півень Рити залітав до неї на паркан, саме під вікно, де вона спала, і горланив свої пісні. Наступного дня у Тані був вихідний, і вона вирішила весь вечір присвятити переробці овочів. Бабуся має рацію, взимку все знадобиться. Увечері зазирнула Аня: «Ось, мамка тобі грибочків прислала».
«Ой, а що, вже гриби ростуть?». Аня гмикнула: «Ну, звичайно, ростуть. Ось прямо за твоїм городом ліс починається. Якщо підеш, далеко не йди, він у нас безкрайній». Рано-вранці Таня взяла кошик, який знайшла на горищі, і попрямувала до лісу. Настрій був чудовий.
Вона ще ніколи не збирала гриби, хоча розуміла, як це робити потрібно. Краса навколо невимовна. У низинах туман, за лісом уже сонечко вставало. Таня мало не верещала від захвату і вкотре подумки дякувала тим самим чиновницям, які на її долі заощадити вирішили.
І незважаючи на те, що Таня зовсім не виспалася — щось сьогодні в їхньому селі всю ніч машини ганяли туди-сюди, — вона жодного разу не пошкодувала, що встала так рано. Перший гриб знайшла відразу на узліссі. І тут же зрозуміла, що таке азарт грибника. Через дві години у неї був повний кошик маленьких міцненьких білих грибів.
Таня з жалем роззирнулася. Навколо стільки всього! Он там, за кущами, невелике болітце, і на ньому торішня журавлина. Таня подумала, поставила кошик під великий помітний дуб, накрила лопухами. Потім зняла із себе косинку, зробила щось на зразок вузлика і пішла по журавлину.
Вона не знала, скільки часу минуло, але про те, що час додому, нагадало бурчання в шлунку. «Все-все, йду». Сонце хилилося до заходу. Це виходить, що вона тут, у лісі, провела цілий день? Таня розігнулася і завмерла.
На тому боці болітця лежав літак, уже зовсім струхлявілий, мабуть, ще з часів війни, але літак. Дівчина роззирнулася. Зрозуміло, що сільські знають про нього, не так уж далеко вона й відійшла, а отже, він цілком безпечний. Таня обійшла літак навколо, провела рукою по крилу. Треба ж, цікаво, чому його ніхто не забрав звідси?
Вона стала на камінь, намагаючись зазирнути всередину. І раптом там хтось чхнув. Таня від несподіванки й переляку впала. «Ой, хто тут?». У відповідь тиша. Напевно, вона б кинулася навтьоки, але чмих був якийсь дитячий. А може, навіть звір якийсь чхнув…
