Анна повільно брела лікарняним сквером. Сьогодні її знову пустили до чоловіка, хоча б ненадовго, але вона була поруч із ним. Щоправда, Федір її не бачив, але Анна дуже сподівалася на те, що хоча б чув. Нехай і не розумів до кінця, все ж таки людина перебуває в глибокій комі вже майже місяць. Так, цілий місяць минув з того моменту, як Федора прямо на пішохідному переході збив п’яний водій.
Здавалося, що Федір відчував її присутність та участь. Анні дуже хотілося б у це вірити. Ще більше вона мріяла про те, що одного разу, прийшовши відвідати чоловіка, зустріне його погляд — осмислений, ніжний і такий же люблячий, як завжди. Тільки ось, навіть якщо диво і станеться, лікарі вже давно сказали, що Федір точно не буде колишнім. І це лякало. Але все одно Анна щовечора лягала і вставала з думкою, що Федір вийде з цієї коми.
І вони знову будуть разом. Нехай це буде зовсім уже інше життя, головне — спільне. Федір — це ж не просто чоловік, це однодумець, найкращий друг і взагалі найближча людина.
Вони майже з дитинства разом. Познайомилися ще навчаючись в університеті. Федір та Анна були студентами різних факультетів. Він — майбутній інженер, вона — без п’яти хвилин вчителька математики та фізики. Зіткнулися в буквальному сенсі слова на студентській дискотеці. Федір відштовхнув товариша, і той налетів на Анну, яка нічого не підозрювала.
Та не втрималася на своїх високих підборах і полетіла на підлогу, захоплюючи за собою Федора. Вона машинально за нього вчепилася у відчайдушній спробі втримати рівновагу, а той і сам був близький до падіння. Так і повалилися обоє прямо на підлогу. Хтось охнув, хтось засміявся. Навколо невдалих молодих людей зібрався народ, а вони дивилися одне на одного і посміхалися. У цей самий момент у їхніх серцях щось відбувалося. Щось таке, чого раніше ні з нею, ні з ним не траплялося.
Федір першим отямився. Схопився на ноги, галантно простягнув Анні руку, допомагаючи їй підвестися. Швидко вибачився перед дівчиною, а потім накинувся на хлопця, який його штовхнув, — на свого давнього приятеля Стьопку. Степан, до слова, потім був свідком на весіллі Анни та Федора.
— А чого ти на неї витріщаєшся, як дурень, весь вечір? А підійти соромишся? — розвів руками Стьопка. — Я тобі допоміг, вважай. Де спасибі?
При цій фразі Степана спалахнули і Федір, і Анна. І це було дуже мило і зворушливо. Загалом, молоді люди познайомилися таким ось дивним чином. Пізніше з’ясувалося, що Федір справді помітив Анну і весь вечір не зводив з неї очей. А підійти боявся: раптом відшиє з ходу, і тоді ніякої надії більше не залишиться. Стьопка, імпульсивний і рішучий за натурою, справді здогадався таким чином допомогти другові. Штовхнув його в прямому сенсі слова в обійми Анни. Нестандартне рішення, що й казати. Але ж спрацювало.
Анна та Федір почали зустрічатися. Він запрошував її на побачення в парки, кіно та кафе. Вони говорили про все на світі і з кожним днем ставали все ближчими, все зрозумілішими одне для одного. Незабаром ні Анна, ні Федір уже й подумати не могли про те, як це вони були не разом. Здавалося, що молоді люди знали одне одного все життя. Анні було легко поруч із Федором. Один його погляд — і всі проблеми кудись зникали, страхи і тривоги випаровувалися. А варто було йому її обійняти, як на душі ставало легко і світло, і відразу починало здаватися, ніби все на світі можна подолати.
Вони підтримували одне одного у всіх починаннях. І навіть коли Федір вирішив кинути роботу в престижній компанії заради сумнівної ідеї бізнесу, Анна, на відміну від багатьох, не намагалася його зупинити. Бо вірила у Федора, знала, що у нього все вийде. І ж вийшло.
Доля у Федора була не надто простою. До 12 років він жив у повній щасливій родині, навчався в школі, займався спортом, гуляв на вулиці з друзями — все як у всіх. Був майже відмінником. Батьки в синові душі не чаяли. Чудова, хороша сім’я: мама, тато, син і пес Ларрі, з яким Федір щоранку перед школою обов’язково гуляв за будинком.
Ідилію зруйнувала автомобільна аварія. Мати і батько Федора поверталися пізно ввечері від друзів, які жили за містом. Мокра траса, темрява, слизька дорога. Батько Федора просто не впорався з керуванням, і автомобіль на повній швидкості вилетів у кювет. Загинули обоє подружжя відразу, до приїзду швидкої допомоги. Федора потім трохи заспокоював той факт, що, за словами лікарів, батьки навіть зрозуміти нічого не встигли. Значить, не відчували страху і болю.
Тільки ось Федір у свої 12 років в одну мить осиротів. Це дуже довго не вкладалося в голові у хлопчика. Він навіть плакати не міг, дивився на все навколо очима стороннього спостерігача. Федору все здавалося, ніби це не по-справжньому, ніби він живе в якомусь довгому кошмарному сні. Але ж усі кошмари рано чи пізно закінчуються, а тут ставало тільки гірше.
Коли Федір розповідав Анні про ті часи, її серце незмінно стискала гостра жалість до того Федора — маленького, худенького, беззахисного. Вона легко могла собі його уявити, бо бачила фотографії коханого з того часу.
Перший час після трагедії Федір жив у сусідки, тітки Галі — матері Мишка, однокласника і друга хлопчика. І це було ще нічого. Тітка Галя — вона як своя. З самого раннього дитинства Федір її знав, і з батьками його вона дружила. Для тітки Галі їхня смерть теж стала великою бідою. Мишко підтримував приятеля як міг, по-своєму, по-дитячому: і в комп’ютер пропонував грати скільки Федору захочеться, і чіпси улюблені купував. Але тому не хотілося. Які вже тут ігри, коли й шматок у горло не ліз.
А тітка Галя просто обіймала осиротілого хлопчика…
