— Він розповів мені про хлопчика. Сергійко Іванцов. З народження в дитячому будинку. Мати від нього відмовилася при народженні. Начебто це була зовсім молоденька дівчина. Кажуть, народила і втекла. Документів у неї при собі не було, так що дівчину потім так і не знайшли. А син її в дитячий будинок відправився. Куди ж ще? Сергійко ріс тихим хлопчиком. Він часто хворів, був худеньким і блідим. Таким у дитячому будинку доводиться несолодко. Але було у Сергійка захоплення, яке його надихало, підтримувало і надавало сил. Хлопчик любив співати. Причому талант його виявився ще в ранньому дитинстві. Голосок у хлопчини виявився на диво чистим, дзвінким і сильним. Не дивно, що з тих пір Сергійко став завсідником усіх дитбудинківських концертів. Сергійкові подобалося співати. Він багато займався улюбленою справою. Але будь-який талант потребує огранки. А в дитячому будинку у хлопця не було відповідних вчителів. Тільки музичний керівник, яка, втім, не приділяла талановитій дитині особливої уваги. Співав голосно, дзвінко — і добре. Сергійка завжди ставили попереду інших дітей і давали йому мікрофон. І саме в ці моменти хлопчик і відчував себе по-справжньому щасливим: коли співав, коли передавав красу музики глядачам, коли відчував віддачу. Ви ж знаєте, що ваш чоловік притулкам і дитбудинкам допомагав? — уточнив Макс, дивлячись на застиглу в подиві Анну.
Вона очікувала почути що завгодно. Але тільки не історію про талановитого хлопчика з дитячого будинку.
— Ну от, — продовжив Макс. — Його як спонсора часто запрошували на такі ось дитячі концерти. Це як честь така, начебто. І ось на одному з концертів Федір Миколайович помітив Сергійка. І він відразу зрозумів, що пацан-то талановитий і що йому треба розвиватися. Ну і вирішив допомогти юному даруванню.
Федір Миколайович звернувся в агентство «Зоряний шлях» з проханням підготувати Сергійка до конкурсу. Конкурс проходив один раз на рік, і фіналісти цього заходу отримували, якщо можна так сказати, квиток у життя: наставництво і підтримку знаменитих зірок естради, кращих вчителів, всебічне навчання і розвиток. Загалом, це був шанс на мільйон. Але щоб стати учасником конкурсу, потрібна була величезна підготовка. Як мінімум потрібно було зняти кілька кліпів і записати пару пісень. А ще підготувати фінальний номер. Повністю, від і до, з костюмами, підтанцьовкою та іншою важливою атрибутикою повноцінного виступу.
Звичайно, без допомоги професіоналів тут було не впоратися. Тому Федір Миколайович до професіоналів і звернувся.
— Він привів пацана. Він дрібний такий, але розумний не по роках. І очі такі уважні, — посміхнувся Максим, згадавши про Сергійка. — Ми показали його нашим викладачам вокалу і хореографам. Вердикт був такий: талант величезний і безсумнівний, але хлопчина зовсім «сирий». З ним же не займалися ніколи, роботи попереду було багато. Це все коштувало недешево, але Федір Миколайович сказав, що гроші не проблема, головне — якість. Ну ми й постаралися.
Сергійка навчали, готували до сцени. Він записав першу свою пісню. Перш ніж вийшло те, що потрібно, довелося багато попрацювати. Але підсумок перевершив очікування. Після на одну з пісень Сергійка зняли кліп.
— У нас тут всі дивувалися, яка це працездатна дитина, — похитав головою Макс. — Йому всього-то десять, а працює крутіше деяких дорослих. Ніяких примх, ніяких істерик. З ним працювати — одне задоволення. Та й взагалі пацан класний. Мені шкода, що він до нас зараз не ходить.
— А коли… коли це все припинилося? Коли мій чоловік перестав цим займатися?
— Та місяць тому десь. Відразу раз — і припинилося. Ми дзвонили Федору Миколайовичу, він трубку не брав. Ми не знали навіть, що з ним таке. Думали, може, терміново кудись у відрядження полетів. А тут он що… Шкода. І хорошу людину, добру, шкода. Таких зараз мало. Він щиро хлопчикові допомогти хотів. І хлопчину шкода. Наполовину він до конкурсу готовий. Така робота позаду. Потрібно ще дві пісні записати, один кліп зняти і зробити фінальний номер. Це дорого. Ми намагалися знайти спонсорів, хотіли Сергію допомогти. Тільки не вийшло нічого. Так і залишили цю затію.
Макс виглядав по-справжньому засмученим усім, що відбувалося.
— А ви… у вас є контакти цього Сергійка? — уточнила Анна.
Федір перестав займатися долею хлопчика рівно місяць тому. Якраз тоді з ним і трапилася ця біда. Просто не встиг. Анна розуміла, що повинна закінчити справу чоловіка. Обов’язково.
— Звичайно є! — з готовністю відгукнувся Макс. — У нього нещодавно день народження був. Я їздив його вітати. Вже дуже пацан хороший. Шкода мені його. Хотілося хоч трохи порадувати.
Анна поклала букет квітів на горбок землі перед темним гранітним пам’ятником. Посміхнулася фотографії чоловіка. Не хотіла вона, щоб чоловік бачив її сумною, навіть зараз.
— Все у нас добре, — тихо промовила Анна. — Сергійко посів четверте місце на тому самому конкурсі. Не призер, але в поле зору потрібних людей потрапив. Тепер нам допомагають. Сергійко багато працює. Він знайшов себе. І це все завдяки тобі.
Анна помовчала трохи, а потім продовжила:
