— Має бути на роботі. Але ми поговоримо спочатку з батьками, а потім покличемо його, якщо буде потрібно. Йому їхати пару годин.
Розбитою весняними дощами сільською дорогою пробиралося таксі. І хоча машина була висока і вправно долала вибоїни, метрів за триста до сільського кладовища водій зупинився.
— Все, далі не поїду, — похитав він головою і подивився на Настю. — Буду чекати вас тут, якщо хочете назад повернутися. А то там можемо загрузнути.
Дівчина кивнула і пояснила супутникам, що потрібно буде прогулятися пішки. Першим із машини вискочив Маріо і відчинив двері перед батьком. До них підоспів і Анджело. Він був не схожий на своїх братів. Шкіра старшого брата була помітно світлішою, статура витонченішою, а обличчя ніжнішим, з округлим підборіддям, на відміну від батьківських загострених рис, які успадкували інші сини Андреа.
Літній чоловік встав, спираючись на ціпок, підняв голову вгору й усміхнувся яскравому весняному сонцю.
— Ола! — підморгнув він незрозуміло кому і, накульгуючи, вирушив слідом за Настею, тримаючи в руках букет квітів.
Замикали процесію два брати. Б’янка і Санті залишилися в Аргентині. Мати двох інших синів Андреа вирішила не заважати чоловікові на зустрічі з його колишнім коханням. А Санті не було на кого залишити кафе, та й маму треба було підтримати, поки інші члени сім’ї у від’їзді.
Настя підійшла до огорожі навколо однієї з могил.
— Це мої мама і тато, — пояснила вона супутникам.
Усі шанобливо замовкли, а Андреа з цікавістю роздивлявся фотографію дорослого чоловіка, чимось невловимо схожого на його Марію, і ніяк не міг уявити його маленьким хлопчиком, заради якого мати його старшого сина повернулася сюди.
Пройшовши ще трохи, процесія зупинилася, і літній чоловік побачив на пам’ятнику фотографію літньої жінки, дуже схожої на ту Машу, з якою понад сорок років тому він познайомився в столиці України. Він кохав цю дівчину тоді і розумів, що кохає її досі. Андреа крадькома глянув на старшого сина.
Терміново приїхавши з роботи, Анджело того дня ніяк не міг повірити в те, що чує: що Б’янка зовсім не його мама, а ось ця дівчина з іншої холодної країни виявляється його кузина, двоюрідна сестра. Але і батько, і мати підтверджували її розповідь. Зараз він стояв на одному коліні біля могили незнайомої, але схожої на нього жінки і намагався усвідомити те, що зрозумів із розмови з батьками, але поки так і не зміг прийняти.
— Тітко Машо, я виконала твоє останнє прохання. Я знаю, що ти не вірила, що за межею життя щось є, але чомусь мені здається, що ти бачиш і Андреа, і Анджело, які приїхали тебе провідати. Шкода, що ти мені не розповіла цього раніше, коли була жива. Можливо, ви ще тоді б зустрілися… Але спасибі тобі за те, що відправила мене за тридев’ять земель.
— Там я знайшла не тільки твого Андреа, не тільки твого сина, про якого, крім тебе, ніхто не знав, а й своє кохання, Маріо. Він найкращий з усіх, кого я знаю.
Настя підняла очі на молодшого сина Андреа Морено, в її очах блиснули сльози. Молодий чоловік це помітив, підійшов і міцно обійняв дівчину за плечі. Тепер він її нікому не віддасть. І вони завжди будуть разом, навіть якщо для цього йому доведеться переїхати в холодну, але таку гарну країну, настільки ж прекрасну, як його кохана дівчина. Він не повторить помилки свого батька.
Андреа шумно видихнув, підійшов до могили, поклав квіти і поставив на камінь маленьку фігурку Діви Марії. Подарунок, який він привіз з іншого кінця світу своїй Маші. Потім встав і, не озираючись, пішов стежкою до виходу.
