— підійшла до них директорка. — Ви думаєте, шкільні програми просто так пишуть? Так ось, ви помиляєтеся. У них зроблено все, щоб ви виросли міцними не тільки духом, а й тілом. Ану, Станіславе Сергійовичу, дайте-но мені ваші кеди.
Маленький щуплий фізрук, який свого часу займався боротьбою в легкій вазі й носив той самий розмір взуття, що й вона, не розуміючи, подивився на свою начальницю.
— Кеди, кажу, знімайте, — повторила вона. — Зараз я покажу нашим із вами ученицям, що спорт — це чудово.
Вставши в загальну шеренгу, директорка школи трохи забарилася на старті, але до середини кола встигла обійти всіх і вирватися в лідери. Коли вона перетнула фінішну лінію, лише злегка захекавшись, фізрук натиснув на секундомір, а потім повернув його до дев’ятикласниць.
— Норматив виконано, — промовив він. — Тому поки ви у свої шістнадцять не навчитеся бігати як директор нашого ліцею, позитивної оцінки вам не бачити.
Дівчата спробували було скаржитися батькам, підмовити хлопчаків, щоб ті зробили життя Марії Володимирівни нестерпним, але батьки відразу відмовилися. А хлопцям у класі настільки сподобалося те, що вони побачили, що вони категорично відкинули всі недружні підступи своїх однокласниць.
— Що, соромно програвати старій тітці, так? — сміялися вони. — Наступного разу знатимете, як перед фізруком викаблучуватися.
До слова сказати, директору школи було тоді сорок п’ять. Вийшовши на пенсію, тітка Маша ще три роки викладала іспанську мову звичайним вчителям, після чого рішуче поклала заяву «за власним бажанням» тодішньому керівнику.
— Все, у мене починається новий етап у житті, працювати з колишньою віддачею я вже не можу, спробую зайнятися чимось іншим, — пояснила вона свій відхід, разом відмітаючи всі вмовляння попрацювати ще.
Тітка Маша в молодості закінчила педагогічний виш за профілем англійської, іспанської та італійської мов і вільно розмовляла всіма трьома. На її великий жаль, прекрасна італійська була нікому не потрібна, і викладала Марія Володимирівна виключно англійську. А останнім часом іспанську, оскільки викладачів англійської було хоч греблю гати, а ось іспанської — одиниці.
Душа ж і серце жінки більше тріпотіли від античності, ніж від Шекспіра та архітектурних вишукувань Антоніо Гауді. Тому, незважаючи на те, що брат із дружиною наполягли й віддали Настю в клас англійської мови, крім занять із племінницею англійською, тітка Маша нишком навчила дівчинку й італійської.
— Хіба мало, — переконувала жінка Настю, — уяви, що раптом ти поїдеш відпочивати в сонячну прекрасну Італію, а там, повір мені, англійську знають одиниці. І ось іде тобі назустріч він, південний красень, кучерява темна шевелюра, широкі плечі, як на картинці, зупиняється і щось говорить, дивлячись тобі прямо в очі.
Може, він у коханні зізнається, а ти не розумієш, ну хіба не прикро?
— Дуже прикро, — погоджувалася племінниця і із задоволенням повторювала італійські співучі слова.
Коли Настин батько про це дізнався, брат і сестра сильно посварилися.
— Я, як і домовлялася, займалася з нею англійською, а італійською виключно за її бажанням, — тупнула ногою тітка Маша у відповідь на його претензії.
— А якби весь цей час приділяли англійській, то моя дочка отримала б на іспиті п’ятірку, а не чотири!
На випускному Настя отримала четвірку, оскільки в найвідповідальніший момент на іспиті переплутала кілька англійських та італійських слів.
— Ігоре, не треба прив’язуватися до оцінок, важливіші знання в голові. Це я тобі як колишній директор школи кажу.
Звичайно ж, тітка Маша мала рацію, і її брат згодом визнав, що його Настя чудово володіє двома мовами. Колись дівчина мріяла, що зможе працювати перекладачкою і спілкуватися італійською мовою, проте трагедія з батьками повела її зовсім іншою дорогою. Потрібно було працювати, заробляти на життя і допомагати тітці Маші. А з перекладами Настя тільки підробляла, розміщуючи оголошення на профільних сайтах. Поховавши третього чоловіка, тітка Маша переїхала жити в батьківський будинок у селі.
І всі, навіть рідний брат, думали, що незабаром вона перетвориться на ту саму бабусю, яка сидить на лавочці біля паркану, лузає насіння і пліткує з сусідками. Але не так сталося. Ні, звісно, тітка Маша лузати насіння любила, але тільки коли ніхто не бачить і виключно вдома. Вона про людей зневажливо морщила ніс і зверталася до своїх односельчанок, проходячи повз:
— Фі, красуні, ну де ваша культура?
— У клубі залишилася років сорок тому, — сміючись, відповідали вони. — Йди-йди, Машо, ми тут про тебе пліткуємо.
Настина тітка віддалялася, гордо піднявши голову, а літні жінки продовжували свою неспішну розмову, розкидаючи лушпиння по землі. Ні Маша, ні сусідки зла одна на одну не тримали, тільки посміювалися, готові будь-якої миті прийти на допомогу, якщо буде потреба. Це було головною основою сільського життя.
Дітей у тітки Маші ніколи не було, тому всю свою нерозтрачену материнську любов жінка віддавала учням у школі та єдиній племінниці Насті. Дівчинка годилася їй в онучки, і навіть перший час, бувши маленькою, називала її «Баба Маша». Але, ставши старшою і зрозумівши родинні зв’язки, якось раз вимовила «тітка», чим дуже втішила літню жінку.
— Ох, Настюхо, яка ж ти молодець! Я наче на двадцять років одразу помолодшала, — обійняла її тоді тітонька.
Відтоді стосунки тітки і племінниці тільки зміцніли. Після загибелі Настиних батьків тітка Маша була єдиною, хто підтримав дівчину не тільки словами, а й ділом. Вона домовилася про місце на кладовищі, попросила односельця з перевезенням тіл брата й невістки та організувала вдома поминки. Цінність порад, які літня, навчена життєвим досвідом жінка давала племінниці, коли тій довелося хоч-не-хоч поринути в доросле самотнє життя, важко було переоцінити.
І як платити за квартиру, і звідки викликати сантехніка, якщо проблема з унітазом, і багато чого ще іншого дізналася від неї Настя. Вона пропонувала тітоньці переїхати назад у місто, щоб жити удвох разом у батьківській квартирі, але жінка відмовилася.
— Навіщо я тобі там потрібна? У тебе тільки життя починається: кохання, стосунки, сім’я. А тут я, стара тітка, буду маячити? Ні вже.
— Та й звикла я вже тут. Не хочу назад у ту суєту. До того ж постійний міський шум заважає мені тепер спати. Це замолоду мене було не розбудити, а зараз — що поробиш, старість, — розвела жінка руками. — Ну а якщо раптом я затримаюся на якійсь виставі чи побаченні, ти ж не відмовиш літній родичці й дозволиш переночувати, щоб не їхати в ночі в село? — тут же підморгнула вона.
— Тітко Машо, я буду рада, якщо ви навіть залишитеся на кілька днів, — гаряче підтвердила своє запрошення Настя.
І тепер іноді, коли тітка залишалася у дівчини в місті, вони довго розмовляли про життя, про Настину роботу, про мистецтво і засинали далеко за північ. Здала тітка Маша якось разом, практично миттєво. Здавалося, ще минулого місяця вона приїжджала до Насті в гості, пашіючи здоров’ям і планами.
А коли дівчина з’явилася в селі на річницю смерті батьків, то її вийшла зустрічати на ганок старенька в пуховій хустці, обмотаній навколо талії.
— Тітко Машо, — занепокоїлася Настя, — ви погано почуваєтеся? Чому ви мені не подзвонили й не сказали?
