— Загниваючі капіталісти, — розсміялася перша подруга. — Я краще відпочину як слід перед тим, як вийти в доросле життя і навісити на себе всі ці турботи з сім’єю, дітьми й роботою. І взагалі, сподіваюся, що в школу працювати не піду. Нехай за мене чоловік працює.
— Ну, як хочете. А я піду.
Маша рішуче попрямувала в бік 25-ї аудиторії.
— Стій, ти куди? Там же написано, що вони тільки з першої приймають.
— А я раніше спробую. Раптом там уже хто-небудь є? — підморгнула дівчина подругам і, розвернувшись, стала підніматися сходами на другий поверх.
Дівчата перезирнулися, знизали плечима і вийшли з корпусу. Аудиторія була відчинена, але всередині нікого не було.
— Подумаєш, — вирішила Маша, — я не горда, можу і почекати.
Вона сіла за задню парту й подивилася на годинник, який показував двадцять хвилин на дванадцяту. Хвилин через п’ятнадцять двері по-хазяйськи відчинилися, і ввійшов літній викладач у костюмі та при краватці. Він поклав свій портфель на стіл і став діставати звідти папери, потім підвів очі й побачив дівчину, яка спостерігала за ним.
— Бонжур! — привітався чоловік французькою. — Са ва?
— Са ва б’єн, — з готовністю відповіла Маша і тут же пояснила: — Ну, взагалі-то я іспаньйол-італьяно.
— Мі скузі, чао! Коме ва?
— Чудово, — відповіла студентка італійською, і вся подальша розмова пішла зрозумілими їй мовами.
Чоловік вміло чергував іспанські та італійські фрази, використовував жаргонні слівця, намагаючись визначити рівень знань студентки. Насамперед він поцікавився, що вона тут робить.
— Чекаю відбору, — усміхнулася Маша. — Так в оголошенні було написано з першої години дня. Я просто вирішила прийти раніше, — пояснила дівчина.
Вони поговорили про погоду, про сім’ю, про навчання і перейшли до спорту. Тут у Маші не все виходило, оскільки вона була досить далека від цієї теми. Але студентка швидко знаходила вихід зі становища, використовуючи знайомі їй терміни.
— Чудово! — підбив підсумок бесіди викладач, зрозумівши, що знання студентки задовольняють його вимогам. — Знавців англійської у нас багато, німецької трохи менше, а з іншими мовами взагалі повний швах.
— Думаю, що я можу вас рекомендувати для супроводу якоїсь іспано- або італомовної делегації як основного куратора-супровідника. Якщо ви не проти, звичайно.
— Дякую, — зраділа дівчина, — з величезним задоволенням!
Не закохатися в Андреа було просто неможливо. Високий і красивий лікар аргентинської легкоатлетичної збірної був більше схожий на бога Аполлона, ніж на простого смертного.
Майже чорне хвилясте волосся з якимось оксамитовим відливом спадало на смагляве обличчя і підкреслювало неймовірну красу сіро-блакитних очей. Жоден спортсмен з усієї команди не міг зрівнятися з Андреа зовні. Та й фахівцем він був чудовим, встигаючи допомогти не тільки легкоатлетам, а й своїм колегам, що стежать за іншими спортсменами. А ще йому дуже сподобалася дівчина-куратор, яку їхній делегації представили відразу після приїзду.
— Мамма міа! — італійською емоційно вигукнув він. — Тепер я розумію, чому Санта-Марію зображують саме такою. Зізнайтеся, красуне, адже її ваяли саме з вас?
— Якби з мене, — розсміялася дівчина, зрадівши несподіваному компліменту, — то, боюся, ми б із вами зараз не розмовляли, адже мені було б близько двох тисяч років.
— А раптом ви знаєте секрет вічної молодості? — підморгнув їй Андреа. — Може, поділитеся зі мною рецептом еліксиру?
З самого моменту знайомства молодий чоловік намагався не розлучатися надовго з Машею, щоразу переконуючи керівництво, що без перекладачки-куратора їм не обійтися ні в транспорті, ні на екскурсії. А вже тим більше в підтрибунному приміщенні, де він разом з іншими членами делегації готував спортсменів до стартів. Вечорами, коли спортивна програма закінчувалася, Андреа незмінно запрошував Машу повечеряти, а потім проводжав додому.
Якось раз, прямуючи додому, вони потрапили під сильний дощ.
— Давай зайдемо до мене в готель обсушитися, — запропонував Андреа. — Боюся, ти можеш застудитися, а я як лікар не можу цього допустити.
— Мене не пустять, — похитала головою дівчина, — а ми зробимо вигляд, що захоплені бесідою, і ніхто не стане нас зупиняти.
Хитрість спрацювала, і не один раз.
Незважаючи на те, що легкоатлети брали участь у змаганнях з першого дня Олімпіади і до самого кінця, час для закоханих пролетів стрімко. Настав день, коли Маші потрібно було попрощатися з Андреа і зі своїм коханням. Дівчина чудово розуміла, що вони ніколи більше не побачаться, а значить, цій прекрасній казці прийшов кінець. Маша трималася до останнього, але коли настав момент розставання, не витримала, і сльози самі покотилися в неї по щоках.
Андреа притиснув дівчину до себе і став витирати їх своєю носовою хустинкою.
— Кохана, не плач, — шепотів він їй слова, які звучали особливо ніжно італійською мовою. — Я обов’язково повернуся.
— Не повернешся, — схлипувала засмучена Маша.
— Тоді поїхали зі мною, — раптово запропонував він. — У мене прекрасний будинок у Санта-Марії, це недалеко від Буенос-Айреса. Так-так, сам дивуєся, але моє містечко звуть так само, як і тебе. Обіцяю, що ми будемо там щасливі.
— Не можу, — похитала головою дівчина. — Мені потрібно закінчити інститут, і потім у мене батьки, брат, куди я від них поїду?
— А ми будемо запрошувати їх до себе. У мене великий будинок, місця всім вистачить, — продовжував вмовляти її Андреа, але так і не зміг переконати.
Вони обмінялися адресами, щоб писати один одному листи, і розлучилися, подарувавши один одному не тільки милі дрібнички на пам’ять, а й по маленькому шматочку свого серця.
Перший лист ще не встиг перелетіти Атлантичний океан, щоб потрапити до Маші, як дівчина дізналася, що вона вагітна. Її відповідь на лист Андреа була сповнена відчаю. Маша не знала, що робити, як зізнаватися батькам у своєму гріху, як пояснювати, що вона не може вийти заміж за батька своєї дитини, і як їй взагалі тепер бути в ролі матері-одиначки.
А ще попереду захист диплома, на який якраз і випадає термін пологів. Дівчина перебувала в роздраї, не отримавши відповіді від коханої людини, і думала про те, як говорити про свій стан, коли її просто із занять викликав до себе проректор з освітньої програми.
— Маріє Володимирівно, ми отримали запит від Міністерства освіти Аргентини. Вони просять надіслати до них на практику нашу студентку для зміцнення зв’язку між вишами.
— Кажуть, що якщо експеримент пройде вдало, то вони теж нам відправлять кілька своїх, щоб у майбутньому відкрити в університеті Буенос-Айреса кафедру української мови. Запит прийшов пізно, і вам треба буде вже в понеділок бути там. Тому я вас звільняю від занять. Захист диплома як виняток ми перенесемо на рік. Ректор підпише наказ на моє прохання. А зараз їдьте в паспортний стіл, там має бути готовий ваш закордонний паспорт. Потім повертайтеся, і я вам організую квиток.
— Дякую, — заїкаючись, проговорила ошелешена Маша. — Але чому я?
