— Це так, просто у нас не вистачає коштів, і тому ми з хлопцями в кращому випадку живемо влітку на дачі у моєї подруги.
— Я все розумію, але кредит на відпочинок мені не потягнути, — Ніна Іванівна похитала головою і сказала: — Ніхто вас і не засуджує. Я сама, наприклад, давно на морі не була. Різні бувають причини, чому люди відмовляють собі у відпочинку. Але іншим дітям цього не поясниш. Слово за слово… Ну і побилися хлопці. Денис постояв за себе і свою сім’ю, тому що називати когось другим сортом у нашій школі неприйнятно.
Марія була в шоці від того, що її сина так назвали. Її трусило від образи й гніву. Спочатку принизили дочку, тепер сина. Ніна Іванівна це помітила і поклала долоню на її руку.
— Не турбуйтеся, той хлопчик уже попросив у Дениса вибачення. А я хотіла попросити вибачення у вас, адже це моя провина в тому, що не встежила за ситуацією. Але хочу сказати, що ви виховали хорошого сина.
Марія ледве стримувалася, щоб не розплакатися. Було одночасно прикро за свою дитину, і водночас її серце переповнювала гордість за сина.
Коли Ніна Іванівна пішла, Даша знизала плечима і заявила:
— І зовсім вона не страшна, як Дениско розповідав, а я вже подумала, що і правда вона дочка Баби-Яги.
Марія довго сміялася над словами доньки, а потім вирушила готувати святкову вечерю. Адже не щодня тобі кажуть, що твій син — хороша людина. Через кілька годин, коли ніч готувалася змінити втомлений вечір, Марія зайшла в кімнату хлопчиків, які вже починали засинати. Вона сіла на ліжко до Дениса і поцілувала його у вихрасту маківку.
— Мам, ти чого? — щулився хлопчик.
— Я так тебе люблю, мій золотий малюк.
— Я не малюк, але я теж тебе люблю, — сонно відповів Денис.
— Я обіцяю тобі, що цього літа ми обов’язково поїдемо на море, туди, де я бувала в дитинстві. Я такі гарні місця вам покажу, — сказала Марія й обійняла сина.
— Правда? А як же гроші?
— Не думай про проблеми дорослих. Для цього у тебе є мама. Я про це подбаю. А ти спи, мій улюблений малюк.
— Мам, я не малюк.
— Гаразд, гаразд.
І Марія, тихенько ступаючи, вийшла, прикрила за собою двері. Тепер їй ніколи було сумувати й опускати руки. Адже у неї з’явилася мета — звозити дітей у відпустку на море. І вона цього обов’язково доб’ється.
Починаючи з осені, аж до початку літа, Марія наполегливо йшла до своєї мети. Збирала гроші на відпустку, відмовляючи собі практично в усьому. Вона забула, коли востаннє робила манікюр, модну стрижку і фарбування волосся в салоні краси. Тож краса нігтів досягалася дешевою пилочкою, а зачіска була справою рук Валентини, яка трохи володіла перукарськими ножицями. І це “трохи” давало про себе знати нерівним чубчиком і косим зрізом.
— Ой, Машуню, знаєш, цього разу вийшло не дуже гарно, — ахнула Валентина, коли дивилася на Марію в дзеркало, стоячи за її спиною. — Давай я краще заплачу за твою стрижку хорошому майстру. Це буде мій тобі подарунок.
Марія махнула рукою, оглядаючи своє відображення в дзеркалі.
— І так зійде. Заів’ю волосся, і буде непомітно. А свій подарунок можеш відобразити в моїй премії. Я не можу зараз витрачатися. Збираю на південь, сама знаєш.
— Добре, але в мене вже руки трясуться, коли я тебе стрижу, — сказала подруга. — Я ж хвилююся що-небудь зробити не так.
— Мені не заміж виходити, тож не бійся, — засміялася Марія. — Одягай рукавички, тобі ще моє волосся фарбувати.
— Ох, — зітхнула Валентина. — Хоча чому б і не заміж? Стільки років минуло. До того ж кожна жінка гідна щастя.
Валентина хотіла ще пофілософствувати про жіноче щастя, але замовкла, побачивши, як спохмурніла Марія. Більше тему заміжжя вони не порушували.
Крім того, Марія не тільки жорстко економила на собі, а й взяла додаткову роботу прибиральниці, а в результаті виходило, що вона працювала відразу на трьох роботах в одному магазині. Сини ж, бачачи, як старається мати, теж не сиділи склавши руки. Мало того що вони більше стали допомагати Марії по господарству, а й взяли деяку роботу. Данило вигулював собак, а Денис мив сусідам машини, ходив для них у магазин за невелику плату.
Навіть Даша робила свій посильний внесок. Складала на місце іграшки, а не розкидала, як раніше, по всьому будинку. Витирала пил і поливала квіти.
— Бачиш, зайчику, яка я господиня. Зараз ми з тобою допоможемо мамі. Візьмемо віник і сміття підметемо. Шкода, що пилосос мені вмикати не дозволяють, бо там небезпечний струм. І ти, зайчику, не вмикай.
Марія, яка саме виходила з кухні, застала цей дитячий монолог і слухала, насолоджуючись кожним словом доньки. Вона й сама не знала, як у неї вийшло виховати таких хороших дітей. Ні за одного з них їй ніколи не було соромно, і вона, переповнена любов’ю до них, вирішила будь-що здійснити їхню мрію — провести відпустку на морі.
Насправді Марія і сама давно не була на морі. То важкі вагітності, то зайнятість чоловіка в літні місяці. Вони хотіли поїхати на море, коли підросте молодшенька Маша, але смерть зіпсувала всі їхні плани.
Але сьогодні, підрахувавши фінанси, Марія з радістю виявила, що їй із дітьми вистачає не тільки на квитки на поїзд, а й на скромне житло в гостьовому будинку за десять хвилин ходьби від берега моря. У рекламі, що з’явилася на екрані комп’ютера, повідомлялося, що в проживання включені ще й сніданки. Недовго думаючи, Марія зателефонувала за вказаним номером.
— Так, місця ще є, — повідомив чоловік на ім’я Андрій. — Залишилася одна чотиримісна кімната люкс і дві звичайні двомісні. Скоро сезон, тому недорогі апартаменти розлітаються як гарячі пиріжки. За вами яку кімнату закріпити?
