«Я зовсім один. Друзі, які ходили в наш дім, їли, пили, каталися на мотоциклі та катері, а потім відвернулися від мене, коли я став інвалідом. Виходить, їм від мене потрібні були лише мій статус і дорогі розваги. Мама щодня плаче, змушує мене розробляти ноги, сподіваючись на те, що я зможу ходити, але мені боляче, а ноги так і не ходять. Батько надіслав мені листа. Ненавиджу його. Читати листа не буду, якби хоч хто-небудь…»
На цьому запис закінчувався, тому що Михайло не продовжив свою думку.
— Що він хотів сказати цим «якби»? — вголос подумала Марія. Вона покрутила лист у руках. На ньому стояла адреса того міста, куди вони збиралися летіти у відпустку. Також був і номер будинку, квартира не була вказана.
— Ось це збіг, — подумала Марія. — Треба б цей щоденник і лист повернути. Цікаво, цей Михайло все ще там живе?
Марія перевела погляд на жовту валізу, де під маленькою дитячою ковдрою лежав зайчик доньки. Чомусь гіркі слова того хлопчика засіли їй у душу. А може, це було від того, що страждання людини зрозуміє лише той, хто сам зазнав тягаря горя.
Наступного дня речі були зібрані, а до відльоту залишався всього тиждень. Усі чекали дня відльоту з нетерпінням, а найбільше турбувалася маленька Даша.
— Мамо, а ми не пропустимо літак? — по п’ять разів на день запитувала донька Марію.
— Не хвилюйся, без нас не полетить.
Матері довелося піти на хитрість, щоб дитина нарешті перестала хвилюватися.
— Тоді добре, піду на зайчика кофтинку одягну, а то раптом замерзне, — відповідала малеча, але через пару годин знову ставила те саме питання.
І яке ж було захоплення дітей, коли вони вперше побачили літак. Вони разом притихли, відкривши роти й розглядаючи крилату махину. А коли лайнер злетів, то голосно плескали в долоні від захвату.
— Мамо, дивись, яке внизу все маленьке, а хмари які! — вигукнув Денис.
— Краса! — погодилася Марія, із захопленням дивлячись на ліси, річки та вогні міст.
А через п’ять годин усі четверо стояли на березі моря і з завмиранням серця милувалися заходом сонця і галасливим набігом хвиль. Поки діти бігали босоніж крайкою води, Марія зателефонувала власнику гостьового будинку, де вони збиралися жити. На її подив, він не брав слухавку, хоча обіцяв зустріти Марію на машині, за що вона теж свого часу заплатила.
Довелося винаймати таксі та самостійно їхати до місця, проте ніякого готелю за вказаною адресою не було, а лише стояла якась похилена халупа.
— Ви точно сюди хотіли приїхати? Місце тут сумнівне, та й до моря пів години їзди, — сказав таксист.
— Так тут готель має бути, — тихо відповіла Марія.
— А, я згадав. Усе ясно. Напевно, ви на аферистів натрапили, — ляснув себе по лобі таксист. — Тут один шахрай номери відпочивальникам за бронюванням продавав. Так його тиждень тому знайшли й пов’язали. А багато ти заплатила?
— За місяць.
Серце Марії впало вниз.
— У-у-у! Ти попала, красуне! — присвиснув чоловік. — Що робити будеш?
Марія розгублено подивилася на таксиста, а потім згадала про лист.
— Ось за цією адресою нас відвезіть, я заплачу, — сказала вона і назвала вулицю і будинок, що були написані на конверті, і додала: — Якщо, звичайно, будиночок ще зберігся.
Таксист, почувши адресу, пробурмотів щось про себе, і Марія розрізнила лише: «Голову морочити… Ти міг би й машину вислати».
— Ось ваш будиночок! — кивнув таксист у бік великого кам’яного маєтку на березі моря, взяв гроші й поїхав.
А Марія залишилася стояти з трьома переляканими дітьми, пожовклим листом у руках і старою жовтою валізою.
— Мам, куди ми тепер? — запитав Данило і взяв із рук матері поклажу.
— Туди, — кивнула головою Марія в бік маєтку, — ми повинні віддати цей лист, а потім шукати нічліг. Доведеться дзвонити тітці Валі та просити в борг, а то нам грошей на житло не вистачить.
— Нас обдурили, так? — тихо запитав Денис.
— Обдурили, — відповіла Марія, намагаючись бути спокійною.
— Тоді вони погані, обманювати не можна, — підтримала розмову Даша, а потім пригрозила зайчику пальчиком. — Ніколи не бреши, це погано.
Почало сутеніти, коли вони підійшли до воріт будинку, і Марія натиснула на кнопку дзвінка.
— Хто? — пролунав чоловічий голос.
— Нам би Михайла Калініна побачити, якщо він є, — невпевнено сказала Марія.
— А хто запитує?
