Віра ледь не розплакалася від полегшення. Ця незнайома людина, що живе в селі в старому будинку, нічого в житті не досягла, виявилася такою доброю, такою людяною, такою небайдужою, що це дуже зворушувало.
— Куди мені завтра їхати? І на котру?
Віра назвала адресу лікарні.
— Я буду вас зустрічати біля головних воріт. Сьогодні ж попереджу лікарів, усе буде вже готово.
На наступний ранок, підійшовши до обумовленого місця зустрічі, Віра відразу ж помітила Олександра. У неї навіть від серця відлягло, бо були в жінки побоювання, що чоловік передумає або нап’ється напередодні й не зможе вранці встати з ліжка. Але ні, Олександр був біля воріт раніше призначеного часу: схвильований, чисто поголений, охайно одягнений. Видно, що готувався. Віра спочатку повела його в лабораторію, де лікарі вже були готові до не надто простої процедури.
Коли все закінчилося, Олександр запитав, чи може він тепер побачити брата. Чоловік вимовляв це слово якось особливо — з теплотою в голосі, з надією.
— Можна, тільки я ж йому ще не встигла про вас розповісти, так що готуйтеся до здивування.
Федір цього ранку почувався трохи краще. Нові ліки, що підтримували в його тілі життя, начебто діяли непогано. Він широко посміхнувся, побачивши дружину.
— Привіт. Щось ти сьогодні рано. Не очікував тебе побачити зараз.
— Привіт. У мене для тебе такі новини, навіть не знаю, із чого почати.
Приблизно двадцять хвилин по тому Віра сиділа в коридорі поруч із палатою чоловіка. З Федором був Олександр. Побачивши їх поруч, жінка ще раз вразилася схожості братів — саме братів, помилки тут бути не могло. Вони зараз говорили там у палаті про щось, їм потрібно поспілкуватися, потрібно дізнатися одне про одного більше. Віра вийшла, щоб не заважати й не бентежити.
Вона раділа тому, що Федір знайшов рідну людину, адже її чоловік і мріяв про це, і водночас боявся цього. Але Олександр, цей чоловік зі скаліченим дитинством і складною долею, він дуже добрий і приємний. Спілкування з таким братом явно піде на користь Федору. Тепер Віра молилася про одне: лише б Олександр підійшов Федору як донор. Результатів чекати довго — цілих три дні, і ці три дні тягнулися нескінченно.
Віра не знала, чим себе зайняти, щоб не думати про аналізи, тому що якщо Олександр не підійде, фактично це означає, що для її чоловіка все скінчено. Олександр, звичайно, запевняв, що якщо що, знайде в столиці сестру й змусить її здати аналіз, але щось підказувало Вірі, що незнайома Світлана навряд чи погодиться стати донором. Можливо, навіть гроші не допоможуть, та й час буде згаяно. Через три дні Віра в буквальному сенсі слова стрибала від радості на дивані у вітальні. Їй подзвонив зранку сам професор Астаф’єв і повідомив, що Олександр — ідеальний донор для Федора.
— Готуємо вашого чоловіка до операції.
З моменту описуваних подій минуло два роки. Це був складний час: спочатку серйозна операція, потім довге відновлення. Федір провів у лікарні ще кілька місяців, і тепер його відвідували не тільки дружина, її батьки й друзі. До Федора часто приїжджав і брат, іноді Олександр привозив із собою племінницю Машу. І Віру, і Федора дуже тішила присутність дівчинки.
Федір поправився, повернувся до роботи, він знову був енергійним і повним сил. Насамперед Федір влаштував брата в приватний центр, щоб позбавити його згубної залежності. Олександр спочатку пручався:
