— уточнив він, уже влаштувавшись навпроти дівчини.
— Можна, — кивнула та і знову посміхнулася.
Звичайно, можна було б удати з себе принцесу, як це прийнято в дівчат, почати гру «Зачаруй мене, якщо зможеш», але навіщо? Цей хлопець поводився так просто і природно, що Вірі не хотілося грати. Та й він так до себе прихиляв, від нього йшла така особлива аура, що дівчині подобалося перебувати поруч.
— Мене Федір звати, а можна твоє ім’я дізнатися?
— Віра, — чесно відповіла дівчина.
— Красиве ім’я. Нікого не знаю, кого б так само звали.
— Це на честь бабусі, — уточнила Віра. — І, до речі, у тебе теж ім’я цікаве, у мене немає знайомих, яких так само звати.
Вони поговорили ще трохи, і не було ніякої ніяковості, ніякої натягнутості, складалося відчуття, що вони знають одне одного вже багато років. А потім за столик повернулися подружки Віри, Федір привітався з ними, і дівчата почали переглядатися, хіхікати. Все як завжди, тільки от молодого чоловіка це анітрохи не бентежило. Він, на подив Віри, навіть не затримався поглядом на декольте Альони, а там безумовно було що показати. Жоден хлопець не міг встояти перед її очевидними перевагами, тільки от для Федора, здавалося, існує лише одна Віра.
Він дивився на неї, не зводив погляду з нової знайомої, і від цього у Віри навіть голова трохи паморочилася. Дівчина знала, що вона дуже навіть нічого — струнка, висока, з правильними рисами обличчя, але ніхто ніколи не дивився на неї з таким захопленням. Залунала повільна композиція, Федір запросив Віру на танець, і вони нарешті пригорнулися одне до одного на танцполі під звуки зворушливої мелодії. Хлопець не дозволяв собі нічого зайвого, Віра відчувала його тепло й силу і буквально розчинялася в цих приємних відчуттях. Їй хотілося, щоб він ось так тримав її вічно; дівчина жадібно вдихала запах Федора, і Вірі подобалося в цьому її новому знайомому абсолютно все.
Вона ще не знала, хто він такий, чим займається, де працює чи навчається, але вже зрозуміла головне — це надійна й дуже добра людина. Поруч із ним вона відчувала себе тендітним і витонченим створінням, здавалося, він точно знає, що робити, а їй потрібно лише йти за ним. А потім мелодія закінчилася, Федір посміхнувся дівчині, подякував їй за танець і сказав, проводжаючи Віру до її столика:
— Мені потрібно відійти ненадовго. Друг подзвонив, йому потрібна допомога. Але я повернуся. Дочекайся мене, будь ласка. Ти, головне, не зникай нікуди.
— Не сподівайся, не зникну, — пожартувала Віра.
Вечір продовжився, подружки навперебій ділилися своїми враженнями від клубу й нових знайомств. Віра начебто слухала їх, посміхалася, навіть вставляла де треба якісь репліки, але все це було вже їй неважливо й нецікаво. Вона чекала Федора: скоріше б повернувся цей прекрасний хлопець, нехай він знову обійме її в танці або подивиться на неї цим своїм поглядом. Тільки Федір чомусь не поспішав до них за столик, його взагалі не було ніде видно. Спочатку Віра хвилювалася, потім почала злитися, і в результаті дівчина дійшла висновку, що її новий знайомий просто зустрів когось ще.
Якусь дівчину, яку просто зараз зваблює; типовий клубний ловелас, напевно. Дивно, але Віра відчувала при цих думках ревнощі й злість, що було дивно, враховуючи, що на той момент вона знала Федора всього лише близько пів години. Вони навіть телефонами не обмінялися, та й не обіцяв він їй нічого, ну а серцю не накажеш, як то кажуть.
— Що, зник твій залицяльник? — співчутливо запитала Христина, помітивши, мабуть, сум в очах подруги. — А він сподобався тобі, так?
— Ні, — збрехала Віра, — нічого в ньому особливого. Хлопець і хлопець, мільйон таких.
— Правильно, — похвалила Оленка. — Їх багато, а ти одна така королева. А поїхали в бар на Невельській? Тут уже все затихає, а там якраз самий розпал.
Альона була найдосвідченішою тусовщицею в їхній студентській компанії й знала багато місць у місті, де можна як слід повеселитися. Решта сприйняли її пропозицію з ентузіазмом, усі, крім Віри. Вона-то все ще сподівалася й чекала: а раптом Федір усе-таки повернеться? Раптом йому завадили вчасно прийти якісь обставини? Ну, це ж нерозумно: нерозумно чекати малознайомого хлопця, який, схоже, вже й зовсім забув про твоє існування.
Та й від подруг відриватися зовсім не хочеться. Дівчата викликали таксі й веселою зграйкою висипали на ганок клубу; було вже зовсім пізно і, здається, починався дощ. Машина під’їхала, подружки завантажилися в салон, і водій швидко домчав їх пустельними вулицями до бару. Перший, кого Віра побачила, вийшовши з машини, був Федір. Дівчина навіть очам своїм не повірила спочатку.
— Ми ж навіть телефонами не обмінялися, — сказав хлопець, підійшовши ближче. — Я коли зрозумів це, а потім ще й побачив, що тебе вже немає на місці, мене ніби крижаною водою облило. Так страшно стало, що більше тебе ніколи не побачу.
— А як же ти нас знайшов? — встрягла в розмову яскрава галаслива Альона.
— На ганок вискочив, дивлюся, ви в таксі завантажуєтесь. Зловив попутку і за вами, — пояснив хлопець. Віра посміхнулася: заради неї ніхто ще не здійснював таких вчинків, прямо як у кіно.
— Так ви чого, з нами в бар чи як? — уточнила Альона.
Федір запитально подивився на Віру.
— Чи як! — відповіла за подругу Альона. — Ми краще прогуляємося.
Федір усе зрозумів, дівчата розуміюче заусміхалися.
— Як хочеш, — промовила Христина, — тільки ти це, як додому доберешся, обов’язково мені напиши, зрозуміла?
Віра кивнула, знаючи, що відповідальна Христина турбується за неї й спеціально зараз при незнайомому хлопцеві попросила повідомити, коли та повернеться додому, щоб молодий чоловік знав: його контролюють, і не надумав зробити щось погане. Вони гуляли нічним містом тримаючись за руки, розлучатися зовсім не хотілося, говорили про все і ні про що, а іноді просто мовчали. Слова були в той момент не потрібні. Вже біля самого будинку Віри Федір поцілував її.
У неї голова запаморочилася, вона так довго чекала цього моменту, але Федір усе не наважувався, він взагалі поводився з нею дуже обережно, ніби боявся сполохати.
— Я ж довго думав, перш ніж до тебе підійти, — зізнався хлопець того вечора. — Довго спостерігав за тобою, бачив, як ти всіх відшиваєш, ну й не наважувався, усе думав: мене теж пошлеш ввічливо, і як потім із цим жити?
Федір і Віра почали зустрічатися. Дівчина багато дізналася про цього молодого чоловіка, і деякі подробиці його життя спочатку шокували її. З’ясувалося, що Федір виріс у дитячому будинку, жодного разу не бачив своїх батьків, та й взагалі не знав, хто його батько й мати.
Це не вкладалося у Віри в голові: як можна вижити без підтримки й турботи мами й тата? Але Федір вижив, і не тільки вижив, а й дуже навіть непогано влаштувався. Хлопець, на відміну від більшості вихованців дитячого будинку, багато часу приділяв навчанню.
— Розумів я, що інакше мені в житті нічого не світить, — ділився Федір спогадами з Вірою.
Бачачи завзяття старанного учня, вчителі допомагали йому, направляли, займалися з хлопчиськом додатково, підбадьорювали. Хлопець був дуже вдячний їм за це, особливо своїй вчительці фізики, і мріяв стати багатим і знаменитим, щоб обов’язково відвідати після цього небайдужого педагога й віддячити хорошій людині.
Федір із його червоним атестатом легко вступив до престижного коледжу економіки та інформатики, де швидко став одним із найкращих студентів. У цей же час хлопець почав підробляти, брати невеликі замовлення через інтернет. Гроші відкладав, розуміючи, що після випуску з дитячого будинку вони йому знадобляться, адже у Федора не було нікого, хто допоміг би в цьому житті, тому сподіватися доводилося лише на себе. Потім Федір випустився з дитячого будинку, отримав квартиру від держави як круглий сирота. Квартира розташовувалася в новому будинку в непоганому районі, але це були тільки стіни.
Добре, що Федір встиг накопичити за роки навчання на ремонт. Хлопець на той момент уже працював у великій IT-компанії й планував вступати до ВНЗ, щоб здобути вищу освіту й рости далі кар’єрними сходами. Але все відкладав цю справу, оскільки крім основної роботи в нього було ще й багато підробітків, які не хотілося кидати. Хлопцеві потрібні були гроші, потрібна була «подушка безпеки», бо тільки так він міг почуватися спокійно. Федір був ровесником Віри, але він стільки вже пережив, стільки всього знав про світ і про життя, що здавався дівчині навченим досвідом дорослим чоловіком.
Йому довелося рано подорослішати, рано потурбуватися про забезпечення свого існування, тоді як Віру досі утримували батьки, і вона почувалася маминою й татовою дівчинкою. А Федір уже домігся багато чого: він умів заробляти гроші, умів відкладати кошти, умів справлятися з усім самотужки. Від нього йшли сила і впевненість, і Федір точно знав, чого хоче від життя, що не могло не викликати поваги. При всьому цьому Федір був дуже добрим і чуйним, потребував любові й прийняття. Віра відчувала це: він недоотримав уваги в дитинстві й тепер цінував щире почуття й добре ставлення…
