Сповідь на папері: чому чоловік застиг, прочитавши коротке послання дружини на бланку розлучення

Share

Суд над Анатолієм був показовим. Він намагався симулювати божевілля, пускав слину, кричав, що чує голоси, але психіатрична експертиза визнала його осудним.

— Підсудний, вам є що сказати? — запитав суддя.

Анатолій подивився в зал. Там сиділи Єва, Артем і його мати.

— Та пішли ви всі! — прошипів він.

Суддя зачитав вирок. П’ятнадцять років суворого режиму. Замах на життя людини, шахрайство, спроба викрадення неповнолітньої дитини. Інга отримала три роки умовно. Лікар Андрій Коган — сім років і позбавлення права займатися медициною.

Минуло півроку. Яскраве сонце заливало ґанок нової будівлі. На вивісці золотими літерами горіло: «Клініка реабілітації. Нове життя». Єва в красивій сукні, що підкреслювала круглий живіт, перерізала червону стрічку свого нового закладу приватної медицини. Поруч стояв Артем. Правда, тепер не в костюмі санітара, а в строгому костюмі головного лікаря. Його повністю виправдали. Ліцензія висіла в рамці його кабінету.

Маша стояла поруч, тримаючи тата за руку. Вона жила з ним уже три місяці.

— Вітаю, колего, — посміхнулася Єва, передаючи Артему ножиці.

— Дякую, бос, — відповів він.

Коли гості розійшлися і вони залишилися одні в холі, Артем повернувся до Єви.

— Я повинен дещо сказати. Я довго думав.

— Про що?

— Про нас, про дитину. — Він сумно зітхнув. — Я знаю, чия це дитина. Але разом з тим хочу, щоб вона носила моє прізвище. І щоб ти теж носила моє прізвище.

Єва завмерла.

— Ти робиш мені пропозицію?

— Так, я пропоную провести разом усе життя, що нам залишилося. Я кохаю тебе, Єво. І буду любити цю дитину, тому що вона твоя. А батьківство — це не гени.

Єва заплакала.

— Я згодна, — прошепотіла вона.

До ґанку клініки під’їхало таксі. З нього, крекчучи, вибрався Степан Ілліч, колишній бродяга, а нині чисто поголений, у випрасуваному костюмі, завгосп клініки. Він тягнув величезну коробку. Слідом вийшла Тамара Петрівна, сяюча, як мідний таз, з новим дитячим візочком. І хоча народжувати було рано, вона потихеньку готувалася.