Наталя з Ігорем перезирнулися.
— Ось що, Павле, — сказала жінка, — ви як хочете, а дитину ми до себе заберемо. Не можна їй у таких умовах жити. Я взагалі дивуюся, як на вас органи опіки не звертають уваги.
Ігор згідно закивав.
— Правда, Паш, і тобі так жити не годиться. Давай-но я тебе до хорошого нарколога відвезу. Полежиш у нього в клініці, полікуєшся, а там, дивись, і нормальна робота знайдеться.
Павло все ще схлипував і вдивлявся в обличчя батьків на пам’ятнику. Потім міцно обійняв брата і сказав:
— Добре, якщо ти мені й справді допоможеш, я буду старатися. Ось перед батьком із матір’ю обіцяю тобі. Я, до речі, непоганий тесляр, хоч замість рук і клешні. У Молдові в нас бригада була, лазні будували, дачні альтанки, навіть дерев’яні церкви. А потім ось вирішили сюди перебратися. Я ж пам’ятав, що десь у цих краях народився.
— А з дружиною твоєю що трапилося? — запитав Ігор.
— Розбилася. У гори ходила, камінчики красиві збирала, намиста на продаж робила. Так хотіла мені допомогти. Нам-то зарплату частенько затримували. Ось Габріела і придумала, як підзаробити…
Вони постояли біля пам’ятника ще трохи й рушили у зворотну путь.
Наступної неділі в ресторані Ольги та Віталія зібралася дружна компанія на честь ювілею Ігоря. Винуватець свята приймав подарунки. Наталя розставляла по вазах квіти, які їй дарували як господині свята. Чоловікові вона вручила набір елітної кави, знаючи, що без цього напою, що бадьорить, він не береться ні за які справи. Звісно, це був зовсім не той сюрприз, про який вона думала, але чоловік був задоволений і раз у раз запрошував її потанцювати.
— Ну, Наталю, ти мені зробила найбільш незвичайний подарунок, — сказав він, вказуючи очима на чисто виголеного, елегантно вдягненого Павлика і Маріку в яскраво-блакитній, під колір очей, сукенці, яку купила їй Наталя. — Пашка, звісно, важкий підліток, але, думаю, впорається.
— Хм, хороший підліток, під тридцять, — усміхнулася вона. — Особисто мене більше племінниця тішить. Розумненька дівчинка, читати любить і пам’ять у неї чудова. Мені здається, якби не твоя племінниця, ти б свого брата не знайшов.
— Чому це?
— Та тому що це вона порадила, щоб я з тобою поговорила. І так точно вгадала, що потім усе саме собою станеться.
— Хм, так може, у неї й справді дар якийсь є? — запитав Ігор.
— Ну не знаю, але навіть якщо й так, мені здається, краще все-таки її вивчити на економіста — користі більше буде, — усміхнулася Наталя і міцно поцілувала свого іменинника.
Пашу ж після свята, як і планували, поклали в клініку на два місяці, а потім зробили ту саму операцію.
