Всі четверо мовчки випили по першій чарці, але до їжі ніхто не доторкнувся. Олексій узяв у руку виделку і, немов забувши про неї, нарешті висловився: — Ну, мамо, ти начудила. І що тепер робити? Розумію, що ні ти, ні цей Тимур ні в чому не винні, але ж і тато з Ромкою теж не причетні до того, що сталося.
— Так, це я у всьому винна. Мені треба було боротися за Тимура, а не мотати шмарклі на кулак і тим більше не псувати твоєму батькові життя, погоджуючись вийти за нього заміж. Якби я тоді вчинила рішуче і змусила слідчого досконально розібратися у справі, то за ґратами опинилася б Лілія. Нехай навіть би її засудили, і вона б страждала у в’язниці, але зате у Тимура доля б не виявилася зламаною, як тоненьке дерево в ураган.
До того ж подальші дії Лілії, чесно кажучи, змушують мене сильно сумніватися в тому, що вона випадково вдарила співмешканця матері. Боюся, цю схему, за якою вона залишила Тимура без усього, хитромудра дамочка придумала ще в ті часи, надто вже все по накатаній вийшло. Несподівано зазвучав хрипкий голос Тимура: — Що толку озиратися на минуле? Треба думати, як жити далі.
Мені дуже соромно, але я ніяк не можу зважитися знову поїхати. Я ж тільки недавно дізнався, що, виявляється, у мене росте, точніше вже виріс зовсім дорослий син. — Давайте їсти, а то все охолоне, — запропонувала Даша, сподіваючись розрядити атмосферу на кухні. Знову, як і під час святкування дерев’яного весілля, кліпнувши, згасло світло.
Однак цього разу Тетяна Леонідівна нічого не сказала. Дар’я дістала і запалила свічки, і тепле, неяскраве світло, здавалося, дало сигнал для всіх, кого доля зв’язала в химерний вузол. Тихо застукали столові прилади, а потім Тетяна Леонідівна повідомила: — Я все вирішила. Сьогодні ж, приїхавши додому, розповім все Віталію і Ромі, і будь що буде.
— Може, не треба, мамо? — боязко запитав Олексій. — Навіщо всю цю історію ворушити? Чим тебе просте розлучення не влаштовує? Зараз взагалі багато хто розбігається, проживши і більше тридцяти років, і нікого це вже не шокує.
— Ні, синку, мені здається, що настав час усе чесно, без приховування розповісти, це буде правильно. — Може, тоді ми поїдемо з вами? — запропонувала Даша. — Підтримаємо і вас, і Віталія Олексійовича, і Романа. — Спасибі, Дашо, але не треба, справедливо буде, якщо я одна.
Тимур, як і охарактеризувала його Тетяна Леонідівна у відвертій бесіді з Дашею, виявився дійсно дуже впертим і наполіг на тому, щоб поїхати в місто разом зі своєю першою любов’ю. — Не хвилюйся, я не стану підніматися з тобою в квартиру, щоб не провокувати твого чоловіка. Просто ти будеш знати: я поруч із цього моменту і назавжди…
