Віка перед тим, як вийти з офісу, звично оглянула себе з ніг до голови у великому дзеркалі біля дверей. Світле волосся хвилями спадало на відкриті плечі, легкий сарафан гарно облягав виточену фігурку, довжину ніг підкреслювали босоніжки на невисокій платформі. Дівчина посміхнулася своєму відображенню. Так, вона залишилася повністю задоволена побаченим. Особливо їй останнім часом подобалися власні очі — величезні блакитні озера, в яких тепер з’явився якийсь особливий вогник.
Вони виблискували радістю, світилися передчуттям щасливих змін і любов’ю, звісно. Віка у свої 23 роки вперше закохалася по-справжньому, так, що серце з грудей вистрибує лише від однієї думки про людину. Виявилося, що всі романтичні переживання, які відвідували дівчину до зустрічі з ним, — це так, несерйозно, навіть почуття до Андрія. «Так, гарна, гарна, не сумнівайся», — посміхнулася Віці Альона, колега років на п’ятнадцять старша за дівчину.
Вона з самого початку дуже дбайливо поставилася до новенької юної співробітниці, яка тільки-но закінчила університет, взяла її під своє крило. Віка була вдячна Альоні за це. «Дякую», — осяйно посміхнулася колезі дівчина. «Куди зібралася після роботи? На побачення? З італійцем цим своїм?» — запитала Альона.
«Ні», — похитала головою Віка, — «ти знаєш, я ж йому сюрприз вирішила зробити, мову вивчити, італійську. Ось сьогодні десяте заняття вже, треба поспішати. Вирішила не говорити йому до пори до часу. Потім дізнається, от зрадіє. І здивується, звичайно». «Це правильно», — похвалила Альона, — «мову потрібно знати обов’язково, мало що».
Віка згідно кивнула, попрощалася з колегою і вислизнула за двері. Біля воріт будівлі на неї вже чекало таксі. Дорогою до центру вивчення іноземних мов Віка розглядала фотографії в телефоні. Їхати довго, курси знаходяться на іншому кінці міста, ближче місця не знайшлося. Англійську ось багато де викладали, а італійську — тільки в цьому центрі.
Мабуть, не такою вже й затребуваною була ця мова, зате досить простою у вивченні. А може, це Віка так хотіла швидше заговорити мовою коханого, що швидко робила успіхи. Викладачка її дуже хвалила. Віка, розглядаючи фотографії з торішнього відпочинку в Римі, знову і знову переживала приємні моменти. Тут, на тлі собору Святого Петра, вона ще й не уявляє, що скоро на неї чекає доленосна зустріч.
А ось тут, неподалік від Колізею, Віка вже закохана по вуха у красеня Анджело. Він раптово з’явився в її житті й одразу ж змінив його, розфарбував у тисячу найрізноманітніших кольорів, перетворив на якесь нескінченне свято. Енергійний, живий, веселий, хлопець незмінно заряджав Віку своїм позитивом і гарним настроєм. А вже якими компліментами обсипав дівчину темпераментний італієць!
Вони спілкувалися англійською, яку Віка чудово знала, оскільки навчалася в мовній гімназії. Анджело теж володів нею непогано, адже він багато подорожував світом і комунікував з різними людьми. Хлопець взагалі був неймовірно відкритим і щирим, з будь-ким міг знайти спільну мову. Та поїздка до Італії стала для Віки подарунком від батьків. Дівчина закінчила економічний університет із червоним дипломом.
Взагалі-то економіка ніколи її особливо не приваблювала, Віці подобалося фотографувати. У неї виходили чудові знімки, Віка надавала перевагу портретам. Багато хто відзначав, що дівчині вдається підкреслювати внутрішню красу та унікальність людей. «Та ти справжній талант!» — не раз вигукував Андрій. Той самий Андрій, у якого Віка була закохана всі шкільні роки.
Але він бачив у дівчині лише друга, хоча між молодими людьми з дитинства були теплі й близькі стосунки, правда, суто приятельські. Подружки теж хвалили Вічині фото і часто просили зняти їх для соцмереж. «Мене ніхто так гарно, як ти, не фотографує», — заявляла Таня, сусідка і за сумісництвом найкраща подруга. «Ніякого фотошопу на цих твоїх фотках не потрібно, бо ти сама по собі дуже гарна».
«Ні», — зітхала Таня, — «я товста, і ніс у мене картоплею, і очі маленькі. Але на твоїх фото — так, я красуня. Шкода, що тільки на них». «А ось ти… ти правда у нас красуня з усіх ракурсів і за будь-якого освітлення». Віка знала, що це правда, адже вона з самого дитинства чула від оточуючих компліменти з приводу своєї зовнішності.
Ну ще б пак: блондинка з правильними рисами обличчя і величезними блакитними очима, витончена, тендітна, напівпрозора. Сама Віка хотіла б, щоб її шкіра була смаглявішою, але до неї навіть засмага не липла, скільки спеціальним кремом не намащуйся. Друзі та родичі хором твердили про красу і ніжний вигляд порцелянової шкіри, тож зрештою Віка змирилася і прийняла свою аристократичну блідість. Все ж їй завжди подобалися смагляві люди, вони здавалися їй яскравими, сильними, неймовірно притягальними й красивими.
Отже, закінчивши університет, Віка вперше вирушила в закордонну подорож без батьків. Компанію їй склала та ж сама вірна Таня, яка вже давно сама заробляла після закінчення коледжу і могла собі дозволити оплатити путівку. Це був незабутній відпочинок. Подруги першу половину дня ходили історичними місцями Риму з екскурсійною групою, у складі якої і приїхали до Італії. А потім у них був особистий час для знайомства з містом.
Дівчата де тільки не побували: і пам’ятки всі оглянули, і лабіринтами вузьких заплутаних вулиць гуляли, і в ресторанах сиділи, і шоуруми інспектували. Але найбільшим задоволенням для подруг було провести час на пляжі. Дівчата швидко зрозуміли, як туди дістатися. Сідаєш на електричку на місцевій станції, півгодини — і ти вже в райському місці з білими піщаними пляжами та бірюзовими хвилями, що накочуються на берег.
Подруги зазвичай розташовувалися під вільною парасолькою, яких тут завжди було вдосталь. У море ходили по черзі: одна наглядає за речами, інша хлюпається в теплих хвилях. В один із таких моментів, коли охоронцем пляжних сумок залишилася Віка, до неї й підійшов він, Анджело. Віка давно вже зрозуміла, що її зовнішність — світле волосся, бліда шкіра — приваблива для італійців.
Вони смагляві, чорняві, темноокі, тому блондинка для них — диво дивне. Дівчина постійно отримувала компліменти з приводу своєї зовнішності, причому не тільки від чоловіків. Її ж, у свою чергу, зачарували італійці: такі доброзичливі, такі усміхнені й дуже-дуже гарні. У телефоні Віки вже зберігалося безліч знімків усміхнених смаглявих облич, хоч виставку роби.
Такі вони всі були цікаві, такі щирі, живі. Але Анджело, він виявився особливим, найкращим. Мигдалеподібні чорні очі, гарне засмагле тіло, шапка кучерявого волосся кольору воронячого крила, яскраві помаранчеві купальні шорти підкреслювали темний відтінок шкіри. Руки і груди горбилися м’язами. Хлопець явно проводив чимало часу в спортзалі, але не виглядав перекачаним, просто спортивним.
Він тоді присів перед Вікою, яка приймала сонячну ванну, і широко посміхнувся їй. На його щоках при цьому утворилися чарівні ямочки, що остаточно підкорили дівчину. «Привіт», — заговорив хлопець не надто ідеальною англійською. «Мене Анджело звуть, а тебе? Як тобі пляж?» «Я Віка, а пляж… пляж… він чудовий!» — відповіла вона.
Від хвилювання дівчина насилу змогла побудувати фразу англійською, хоча непогано знала її з самого дитинства. Та що там англійська? Віка і українською б не одразу знайшлася з відповіддю. Такий красень, і не просто красень! Від Анджело виходила якась особлива енергія. Він ніби заворожував Віку поглядом своїх чорних очей і відкритою посмішкою.
«Чудовий!» — усміхнувся молодий чоловік. «Якщо ти вважаєш цей пляж чудовим, значить, ти ще не бачила справжньої краси!» Віка могла б посперечатися, адже справжню красу вона бачить просто зараз перед собою. От би сфотографувати цього симпатичного хлопця! Але запитати якось ніяково. Зазвичай дівчина не соромилася звертатися з таким питанням до людей, тільки зараз усе було інакше.
Серце калатало в грудях як скажене, долоні спітніли. При цьому Віка відчайдушно сподівалася, що співрозмовник не помічає її хвилювання. «Тут неподалік є пустельний пляж, зовсім поруч. Про нього знають тільки місцеві, там немає туристів. І ось там набагато краще й цікавіше», — розповідав хлопець, не зводячи з Віки уважних очей. У його погляді дівчина бачила інтерес і захоплення.
Віка, звичайно, знала, що має привабливу зовнішність, бо на неї часто так дивилися. Але погляди інших не чинили на дівчину такого гіпнотичного впливу, ніколи з нею ще такого не було. Віка сіла на рушник, а хлопець, запитавши дозволу, влаштувався поруч. Від усвідомлення того, що він симпатизує їй, Віка буквально розквітала на очах. «Це так чудово! Просто неймовірно! Може, сходимо краще на той пляж, пустельний і красивий, і скупаємося?»
«Ти, я і твоя подруга?…
