Залишалося кілька тижнів. Повним ходом йшла підготовка. За обопільним бажанням нареченого і нареченої весілля мало стати скромним торжеством у колі найближчих. Щоправда, батьки залишилися трохи розчарованими. Виявляється, вони буквально з народження своєї крихітки мріяли споглядати доньку у вбранні нареченої і танцювати на її весіллі під веселі композиції. А тут он воно що.
Та ще й родичів Анджело на торжестві не буде. Ніби як батько не може залишити бізнес, а мати, відповідно, не хоче летіти без свого благовірного. «Нічого, потім познайомитеся, коли в гості до нас приїдете», — заспокоювала батьків донька. — «Ми вам Італію покажемо, чудова країна». «Все одно дивно це якось. Не по-людськи», — хитала головою мама. — «Навіть із ріднею нареченого не зустрілися жодного разу».
Але врешті-решт батьки прийняли рішення молодят. Головне, щоб донька була щаслива. Вони ж бачили, якою радістю сяють очі Віки поруч з Анджело. Значить, так тому й бути. Таксі зупинилося біля ґанку Центру вивчення іноземних мов. Віка розплатилася з водієм і вирушила на заняття. Сьогодні цікава тема. Віка вже починала розуміти італійську мову, але тільки коли люди говорили повільно і виразно.
А Анджело, коли спілкувався рідною говіркою, говорив дуже швидко. В принципі, багато італійців так говорять. Коли хлопець розмовляляв по відеозв’язку з родичами або друзями, ті відповідали йому в тій самій манері, швидко й емоційно. Віка розбирала лише окремі слова, а ось сенс фраз вислизав. Ну нічого, Київ не одразу будувався, навчиться ще. Щоправда, ось нареченому Віка про свої уроки не розповідала.
Готувала молодому чоловікові сюрприз. То-то він здивується, коли Віка одного разу звернеться до нього чистою італійською. Дівчина вільно володіла англійською та французькою. Напевно, завдяки цьому навчання італійській йшло так швидко. Віка значно випередила своїх одногрупників, тому її перевели на наступний щабель достроково. І ось зараз вона вже й черговий етап майже освоїла.
Віка неквапливо брела парком, перебуваючи у своїх думках. Наближалася дата весілля. Анджело, як і раніше, жив у неї. Це було чудово. Поки Віка працювала (допрацьовувала належні два тижні після подачі заяви на звільнення), наречений прибирав у кімнатах, готував смачні італійські страви. Часто він зустрічав наречену бездоганно сервірованим столом. Тарілки з черговим кулінарним шедевром, пляшка розкішного вина, навіть свічки.
Життя з ним нагадувало казку. Романтичну, дивну, красиву. Чи то ще буде, коли вони переберуться до Італії! Щоправда, ось останнім часом Віка, яка робила успіхи в італійській, стала помічати щось дивне. Анджело часто розмовляв із кимось. Зі слухавки доносився чоловічий голос. Здається, співрозмовник був чимось незадоволений. Віка розбирала окремі слова, бо було погано чути: «борги», «поліція», «шахрай».
Анджело постійно заспокоював цього чоловіка, запевняв, що скоро все вирішить. Робив він це перебільшено спокійним тоном. Напевно, щоб Віка не здогадалася про неприємності. Швидше за все, коханий не бажав її засмучувати. Хлопець же навіть не припускав, що його наречена тепер розуміє італійську, от і вважав, що дівчина не в курсі. А Віка? Вона все ж поділилася своїми побоюваннями з Танею.
А з ким ще? Батьки і так тільки недавно звиклися з думкою, що їхня донька виходить за іноземця і їде в іншу країну на ПМП. Ні, їх зайвий раз хвилювати ніяк не можна. Залишається вірна подруга. Та завжди вислухає і підтримає. «Та що такого дивного?» — знизала плечима Таня. — «Він бізнесмен. Своя справа — це завжди якісь проблеми, які необхідно вирішувати в міру надходження. Звичайна для нього справа, тому й виглядає спокійним».
«Мені здається, ця людина йому погрожує. Обзиває шахраєм, погрожує поліцією». «На твоєму місці я б не переживала. Розбереться твій Анджело. Він досвідчений бізнесмен, ти тут себе накручуєш, а він навіть уваги на співрозмовника не звертає особливої. Але якщо тебе це так хвилює, просто поговори з Анджело — і все вирішиться». «Ні», — посміхнулася Віка, — «я поки не хочу, щоб він дізнався про те, що я освоюю італійську. Нехай буде сюрпризом».
«От ти кадр», — усміхнулася Таня. — «Ну як хочеш». Віка брела парком, у якому так любила в дитинстві грати з друзями. Зовсім поруч дорога. Перейдеш її — а тут і рідний двір, батьківський дім. Сьогодні після роботи Віка вирішила заїхати до батьків, щоб забрати деякі документи. Майбутня зустріч радувала. Дівчина швидко починала сумувати і за мамою, і за татом.
Їй поки що й самій було незрозуміло, як вона зможе без них так довго. В іншу країну часто не наїздишся, тож доведеться спілкуватися через екран ноутбука. До речі, Анджело так само трепетно, як і його наречена, ставиться до своєї матері. Він часто зідзвонюється з нею і розмовляє по відеозв’язку. Майбутня свекруха Віки — ще дуже молода й ефектна жінка. У неї такі ж, як у Анджело, чорні мигдалеподібні очі, виточені вилиці, чітко окреслені губи, смаглява шкіра.
А волосся… Волосся цієї жінки завжди виглядає так, ніби вона щойно вийшла з салону краси. Темне, блискуче, злегка кучеряве. Так, ця дама чудова. Не дивно, дружина успішного бізнесмена, власника кількох виноробних заводів і безкраїх гектарів виноградників, повинна відповідати своєму статусу. Віка теж такою буде згодом. Свекруха посміхалася Віці з екрана ноутбука, говорила їй окремі фрази італійською і загалом здавалася вельми дружелюбною жінкою.
Анджело не раз говорив, що його мати задоволена вибором сина. «Вона каже, ти чудова дівчина, дуже гарна, мила, вихована. А ще мама вважає, що у нас вийдуть чудові діти, її онуки, тому що ми дуже різні зовні, а таке змішання генів завжди цікаве». Віка посміхнулася тоді. У той час вона ще не володіла італійською так вільно, як зараз, тому й не могла поспілкуватися з майбутньою родичкою, яка не знала англійської.
Але їй дуже хотілося це зробити. Здається, мати Анджело — дуже приємна і цікава співрозмовниця, вони напевно знайдуть спільну мову. Щоправда, частіше мати і син зідзвонюються телефоном. Віка чує іноді уривки розмов, тільки репліки Анджело, оскільки його мати говорить тихо. Нібито вони обговорюють плани на майбутнє. Принаймні, Анджело постійно обіцяє їй, що дуже скоро все владнається і він усе виправить, щойно приїде.
Мабуть, жінка просто дуже скучила за сином. «Віка, привіт!» — пролунав позаду чоловічий, дуже знайомий голос. Дівчина обернулася і не змогла стримати посмішки. До неї поспішав Андрій, розкинувши руки для дружніх обіймів. Як давно вони не бачилися, не спілкувалися, але ж колись стільки часу разом проводили! «Виглядаєш чудово», — похвалив Андрій, окинувши Віку уважним поглядом.
Незважаючи на те, що дівчина зовсім скоро стане дружиною Анджело, Віка відчула, як у неї в животі затріпотіли метелики від цього компліменту. Напевно, організм відреагував звичним чином. Віка ж так довго таємно була закохана в Андрія, а той бачив у ній лише друга. Так, товаришем Андрій був чудовим. І від хуліганів Віку відбивав, і з хлопцями, що дражнили її, по-чоловічому розмовляв.
І вечорами сусідку біля зупинки зустрічав, коли її батько не міг. Віка тоді займалася хореографією, репетиції закінчувалися пізно. А дорога від зупинки до будинку по темряві здавалася дівчині небезпечною. Але поруч з Андрієм, усміхненим, веселим, надійним, вона завжди почувалася як за кам’яною стіною. Вони з першого і по одинадцятий клас були однокласниками. Іноді навіть сиділи за однією партою, але їх зазвичай швидко розсаджували.
Андрій безсоромно списував у відмінниці Віки, а та тільки сприяла цьому. Звичайно, таке не могло пройти повз увагу вчителів, ось вони і прикривали лавочку. Але Віка примудрялася передавати Андрію шпаргалки навіть тоді, коли вони сиділи в різних кінцях класу. Андрій дуже гарний собою: високий, спортивний, веселі зелені очі в обрамленні густих вій, волосся кольору стиглої пшениці, правильні риси обличчя…
