Квартира, як завжди, зустріла Віктора тишею та спокоєм. Ніхто не вибіг йому назустріч, не засипав запитаннями про минулий день. Чоловіка це цілком влаштовувало: у свої п’ятдесят він і не мріяв про інше життя. Хоча оточуючі все ще намагалися наставити його на шлях істинний, посилали терміново, доки не пізно, шукати нову дружину та заводити дітей. У його роки. Ні, він, звичайно, виглядав років на десять-п’ятнадцять молодшим за своїх ровесників — фітнес, плавання, здоровий спосіб життя, — але факт залишається фактом.
Обзаводитися сім’єю у 50 років здавалося вже запізно. Є у нього жінка — тридцятип’ятирічна довгонога Яна, схожа на фотомодель, при цьому мудра, розуміюча, дуже зручна. Класика жанру: він начальник, вона секретарка. Цим стосункам вже сім років, і всіх все влаштовує. Віктора — періодичні побачення, краса та молодість Яни, її легкий характер. Яну — висока стабільна зарплата, подорожі, дорогі подарунки, допомога у всіх питаннях, що виникають періодично.
Яна була з неблагополучної сім’ї. Вирвалася, зробила себе сама. Але там залишилися молодші брати і сестри, які раз у раз влипали в різні історії, і Яна чомусь вважала своїм обов’язком їм допомагати, іноді за допомогою Віктора. Чоловік навіть подумував знайти для неї хорошого психолога, щоб позбавити Яну від нездорової гіпервідповідальності по відношенню до молодших. Всі вони вже дорослі люди. Якщо Яна змогла стати на ноги, зможуть і її брати-сестри.
Але ж для цього треба працювати, щось робити. Чи були Віктор і Яна закохані одне в одного? Симпатія явно була присутня, розуміння, повага. Це була взаємовигідна співпраця, якщо вже зовсім чесно. Не так вже й погано за сучасними мірками. А кохання? Віктор довго вважав, що це взагалі вигаданий термін, що його не існує в природі.
Майже до сорока років він дотримувався такої думки, доки в його житті не з’явилася на якусь чудову мить Віка. Навіть імена у них були схожими: Віктор і Віка. Чи це випадковість? Тепер уже все одно. Віктор часто згадував її, хоча з моменту, коли вона повідомила, що між ними все скінчено, минуло вже понад десять років. Але як забути ці пронизливі бірюзові очі, медового відтінку шкіру, русяве довге волосся, що спадало м’якими хвилями нижче плечей, і сміх, від якого на душі відразу ставало тепло і радісно?
Віктор прийняв душ, переодягся в піжаму і розслаблено розтікся по дивану, увімкнувши великий плаский телевізор. Сьогодні у нього вільний вечір для себе. Яна пропонувала сходити на якусь виставку, вона явно хотіла зустрітися, але не сьогодні: день був надто важким, і не лише у плані роботи. В офісі перманентний аврал, і Віктору працювати в такому режимі навіть подобалося. Просто завтра роковини трагедії.
Чоловік ніколи не відзначав цю дату ніякими особливими діями та ритуалами, але вона назавжди врізалася у його пам’ять. Коли наближався пам’ятний день, Віктор почував себе незатишно, тривожився, знову повертався в минуле, намагався уявити, як треба було поводитися, щоб усе вийшло інакше. Просто не міг він сьогодні гуляти з Яною виставкою, а потім, як ні в чому не бувало, сидіти в ресторані, розмовляти і посміхатися. Та й Яні нема чого бачити його кислий вираз обличчя, як-небудь уже іншим разом.
Чоловік поважав Яну за те, що вона зробила себе сама. Хороша жінка, чудова людина, добра, цілеспрямована, працьовита. При цьому красуня приголомшлива, і, схоже, все-таки кохає його. Хотів би він відповісти їй взаємністю, але, мабуть, народився однолюбом. Зараз Віктор стояв на чолі цілої міні-імперії — мережі автосервісів. Бізнес приносив чудовий дохід.
Чоловік уже давно міг дозволити собі все, що тільки захоче: дорогі автомобілі, подорожі до всіх куточків світу. Йому, якщо чесно, і працювати вже не треба було, бо накопичених статків вистачило б на кілька людських життів. Тільки подобалося Віктору все це. Зустрічі, боротьба з конкурентами, пошук нових рішень, розширення бізнесу — наче захоплююча гра. Від справ відходити найближчим часом він точно не збирався.
А починалося все з невеликої автомайстерні, відкритої у дворі разом із другом дитинства Серьогою. Зараз Серьога теж помітна особистість, має кілька автосалонів у місті. На якомусь життєвому етапі їхні професійні доріжки розійшлися, але чоловіки й досі залишалися близькими друзями. На відміну від Віктора, Сергій був одружений вже втретє, і загалом у нього налічувалося шестеро дітей. Усіх Серьога любив, усіма займався, усіх забезпечував. Іноді його клан збирався на якомусь дні народження.
Значне було видовище, звісно. «Дон Корлеоне», — жартував з друга Віктор. Серьога гордовито посміхався, окидаючи нащадків щасливим поглядом. А ось Віктор був самотнім п’ятдесятирічним чоловіком. Навколо нього, звичайно ж, вилося багато жінок різного віку. Все-таки наречений завидний. Але бурхливі численні романи залишились у минулому.
І справа навіть не у віці. Просто дуже змінила Віктора зустріч із Вікою. Не був він після цього колишнім. Завтра Віктор поїде туди, де може побути наодинці з коханою. Це цвинтар: залізна огорожа, скромний пам’ятник із фотографією. Віка дивиться з портрета так весело, так безтурботно. Вона навіки залишилася юною та щасливою.
Віктор поїде ближче до вечора, щоби не зустрітися біля могили ні з ким із її родичів. Йому хотілося побути там без свідків. Та й зайві питання йому ні до чого. Диктор з екрана віщав щось про нестабільну економічну ситуацію у їхньому місті. Сумна історія. Віктор стежив за тим, щоб працівники мережі сервісів отримували гідну зарплату. Фінансова мотивація — найпотужніша.
Це ж ясно як двічі по два. І люди намагалися, працювали, виконували плани, трималися за свої місця. Але тих, хто живе у їхньому місті за межею бідності, справді достатньо. Часи непрості. Особливо Віктору було шкода дітей. Він навіть спонсорував кілька притулків і часто перераховував значні суми на рахунки фонду допомоги маленьким пацієнтам лікарень.
Благодійність була невід’ємною частиною його життя. Так чинили всі впливові та успішні люди, яких Віктор знав. Хтось гріхи замолював, хтось дякував таким чином Всесвіту та Богу за удачу. Віктору ж банально було шкода нещасних дітей. Ось навіть сьогодні, наприклад. Вийшов він із супермаркету, куди заїхав після роботи. Швидким кроком пішов до свого автомобіля.
І відчув же він цей погляд — ніби трохи обпекло йому шию. Обернувся і побачив дівчинку. Маленька така, не старша за десять років. Худенька, в коротких не за розміром і брудних стоптаних кросівках. Розпатлана, недоглянута. Явно з неблагополучної сім’ї. Вона не жебракувала, не намагалася заробити миттям машин, як зграйка її ровесників-хлопчаків, що орудувала на цій парковці з літа.
Просто сиділа на невисокій огорожі і чомусь дуже уважно дивилася на Віктора. Той хотів був сісти в автомобіль і поїхати, але…
