Зворушлива, сором’язлива, беззахисна. Арсеній такий самий — зовсім ще малюк, хоч і намагається здаватися дорослим та сильним. Віктор дивився на дітей і не міг стримати посмішки. Він відчував якийсь незрозумілий зв’язок із цими малюками, навіть спорідненість. Їм буде разом дуже добре, тільки стільки всього треба надолужити: навчання, освіта, подорожі… Нічого. Впораються.
Віктор лежав на шезлонгу перед басейном із кришталево чистою бірюзовою водою. Припікало сонце. У липні в Туреччині сама спека. На бортику басейну сиділа Яна. Довгонога, засмагла, красива. А тепер ще й щаслива. Її зазвичай холодно-відсторонений вираз обличчя кудись зник. Яна часто посміхалася. Ось і зараз на її обличчі грала та сама тепла усмішка, яка їй дуже личила. Яна дивилася на Аріну та Арсенія, що плескалися в басейні. Тепер вони сім’я.
Багато труднощів довелося подолати на шляху до цього щастя, багато бюрократичних перешкод зламати, але вони впоралися. Самотньому чоловікові дітей на усиновлення не віддавали, поставили умови: потрібна повна сім’я, наявність дружини обов’язкова. Віктор довго не розмірковував. Одразу зробив пропозицію Яні. Попередньо, звичайно, пояснив їй ситуацію. Припускав, що жінку може злякати перспектива стати матір’ю відразу двох чужих дітей, та ще й із такою непростою долею.
Але Яна кинулася до нього на шию, розридалася і сказала, що щаслива. Адже вона мріяла про дітей, але сама їх мати не могла. Та й Віктора вона вже давно кохала. Не говорила про це вголос, але її дії та поведінка були набагато промовистішими.
— Я навіть у найсміливіших мріях не могла уявити, що все складеться саме так, — Яна виглядала по-справжньому щасливою та натхненною. — Ми з тобою. І діти. У нас буде справжня сім’я. Я зроблю все, щоб ми були щасливі.
І Яна дотримала своєї обіцянки. Вона оточила Аріну та Арсенія теплом, увагою та турботою. Відразу ж потоваришувала з ними. До кожного знайшла свій підхід. Яна і Віктору допомогла налагодити контакт із дітьми. Все-таки вона приголомшлива жінка: чуйна, тактовна, мудра. Віктор чудово розумів, що йому дуже пощастило з Яною. Бабу Віру вони не покинули. Віктор влаштував її на лікування до дорогої клініки. Виявилося, що хвороба жінки цілком піддається контролю.
Про повне одужання не йшлося, але лікарі в рази покращили стан старенької. Та навіть не мріяла про таке. Змирилася зі швидкою втратою можливості пересування, вже підшукувала собі інвалідний візок дешевше. А тут їй пообіцяли, що вона до кінця життя ходитиме за умови щорічного лікування в санаторії. Звичайно ж, Віктор сплатив це лікування на багато років уперед.
Баба Віра була для Аріни та Арсенія близькою, рідною людиною, а отже, і для нього, для Віктора. А зараз вони відпочивали в одному із найкращих готелів Туреччини. Діти насолоджувалися сонцем, теплим морем, солодкими фруктами. Віктор та Яна водили їх на цікаві екскурсії та у парк атракціонів. Їм обом подобалося спостерігати за тим, з якою радістю та захопленням Аріна та Арсеній сприймають усе навколо, дивуються, сміються, навчаються чомусь новому.
Віктор встав із шезлонгу і повільно підійшов до Яни.
— Пост здав — пост прийняв, — посміхнувся він їй. — Йди відпочинь, позагоряй, я за ними простежу, моя черга.
— Я з тобою, — посміхнулася Яна і пригорнулася головою до плеча Віктора. — Хочу, щоб ми побули всі разом. Вони такі… такі хороші. Дякую тобі за них, за все.
— Це тобі дякую за все.
Віктор обійняв Яну за талію. Тепер вони удвох спостерігали за дітьми, що розігралися. Ті вже знайшли в басейні друзів, і весела ватага влаштувала справжній морський бій. Віктор виділяв з цього різношерстого натовпу своїх дітей: струнку гнучку Аріну в яскраво-рожевому купальнику та засмаглого спритного Арсенія. Дочка і син. Діти Віки. Чоловік дуже сподівався, що баба Віра має рацію і Віка бачить їх звідкись згори і посміхається, бо тепер спокійна за сина та дочку.
