ти мені дуже давно подобаєшся. — Віктор вирішив, що приховувати далі почуття немає сенсу. Та й має ж хтось порушити це тривале мовчання, зробити перший крок.
— Я… я помічала, але не вірила. Мені здавалося, що я вигадую собі це, бо… бо теж… що теж… теж, здається… ну, не знаю, ви мені теж подобаєтесь. Фарба залила обличчя дівчини. Вона сховала обличчя у долонях. Видно було, що зізнання далося їй нелегко. Віктор же відчув, як з його душі впав важкий камінь. Все раптом стало простим і зрозумілим. У Віки є до нього почуття.
Це очевидно і… і так чудово. Це ж… це дуже здорово. Він акуратно прибрав руки Віки від її обличчя, зазирнув їй у очі і знову поцілував дівчину. Цього разу вона сама обвила руками його шию та притиснулася до нього. Вони довго ще сиділи того вечора обійнявшись, ні про що не говорили, нічого не обговорювали, просто насолоджувалися близькістю одне одного. А потім у Віки задзвонив телефон.
Це її мама цікавилася, куди запропастилася дочка.
— Мені час, — сумно посміхнулася Віка.
— Шкода, — чесно відповів Віктор.
— Але тепер усе буде по-іншому? — спитала дівчина. Невпевнено, але… з надією, чи що?
— Звичайно, — посміхнувся чоловік. Він у цьому анітрохи не сумнівався. І все справді стало по-іншому. На роботі Віктор та Віка свої стосунки не афішували. Ні до чого це було.
Але коли ніхто не бачив, обмінювалися поглядами та посмішками, навіть цілувалися. Від цього у Віктора дух захоплювало. Таких почуттів та емоцій він не відчував навіть у молодості. Скоро у Віки закінчилася практика. Тепер вони зустрічалися поза стінами офісу. Віктор заїжджав за Вікою вечорами, і вони вирушали в кіно чи кафе, просто гуляли вулицями та парками, каталися на каруселях, їли цукрову вату.
Іноді виїжджали за місто. Там, на пустельній путівці, Віктор вчив дівчину водити машину. Від походу до дорогих ресторанів, де звик бувати зі своїми дамами Віктор, Віка відмовлялася.
— Не хочу. Такі місця мене лякають своєю пафосністю, — зізнавалася вона.
Дорогі подарунки дівчину також бентежили. Віктору хотілося для неї гори звернути.
Він готовий був скуповувати для коханої весь ювелірний салон. Але Віка попросила цього не робити. Це було незвично. Колишні пасії Віктора самі натякали йому про те, що не проти отримати від нього дорогий подарунок. А Віка затято опиралася таким жестам і навіть вмовила чоловіка повернути в магазин масивний золотий браслет, який він вибрав для неї до Восьмого березня.
— Я не ношу такі дорогі прикраси, — зізналася Віка. — І взагалі біжутерію більше люблю. Іноді вона залишалася в нього ночувати. Батьки дівчини вважали, що їхня дочка гостює у подружок у гуртожитку, де дівчата разом готувалися до іспитів. А Віка приїжджала до нього. У ці дні Віктор почував себе найщасливішим на світі. Він засинав, тримаючи кохану в обіймах. А коли прокидався, вона все ще була поряд.
Спала, зовсім по-дитячому підклавши під щоку долоні. Віктор якийсь час милувався сплячою дівчиною, жалкуючи, що не навчився свого часу малювати. Який би портрет приголомшливий вийшов! А потім вирушав на кухню готувати сніданок. Йому подобалося піклуватися про Віку, і подобалося, коли вона піклувалася про нього: робила масаж або приносила каву. Шкода лише, що стосунки їх, як і раніше, залишалися якимись не зовсім офіційними.
Дівчина не знайомила Віктора з друзями та батьками. Воно й зрозуміло: чоловік мало не в батьки їй годиться, та ще й успішний бізнесмен. Зовсім різний рівень за всіма параметрами. Тільки от не заважала ця нерівність їм бути щасливими наодинці. Ні вік, ні освіта, ні життєвий досвід не були перешкодами для цілковитого взаєморозуміння. У кожного з них було своє життя.
У Віктора — робота, бізнес, зустрічі з партнерами та дорослими солідними друзями. У Віки — батьки, університет, студентські вечірки, сесії, іспити. І це її життя дуже приваблювало та цікавило Віктора. Йому подобалося слухати розповіді Віки. Він від душі сміявся з кумедних ситуацій, що кожен день відбуваються в університеті з кимось із знайомих дівчини.
Це нагадувало йому власне студентство. А Віка, у свою чергу, зі щирим інтересом слухала про життя чоловіка, про його наради, сутички з конкурентами, спілкування з дорослими друзями. Віктор трохи ревнував Віку до її приятелів. У цій компанії були і хлопці. Напевно, багато хто з них таємно закоханий у дівчину, хоча та й стверджує, що всі вони просто друзі. Не сліпі ж ці хлопці.
Не можуть не помічати, наскільки Віка приголомшлива дівчина. Не просто красуня, ще й справді унікальна: така щира, чиста, доброзичлива. Вона явно має якусь особливу енергетику. Поруч із нею Віктору завжди тепло та спокійно. А може, Віка робить такий вплив тільки на нього? Хоча навряд чи. Віктор не раз помічав, як дивляться на дівчину чоловіки різного віку: оцінююче, зацікавлено, захоплено. Сама Віка цих поглядів не бачить.
Звикла, мабуть. Вже потім, після всього, що сталося, Віктор не раз думав про це. Адже у нього було якесь передчуття, ніби знав він звідкись, що не вийде у них нічого. Але тоді чоловік сподівався на краще і робив заради щасливого спільного майбутнього все, що тільки міг. Він навіть просив Віку познайомити його з батьками. Звичайно, хвилювався, адже її батько був ненабагато старший за нього самого, але в планах у чоловіка були серйозні стосунки з Вікою. Шлюб, сім’я, діти.
А отже, знайомство з батьками неминуче. Дівчина все відтягувала цей момент. У щирості її почуттів Віктор не сумнівався, але й розумів причину сумнівів Віки. Вона теж боялася. Все-таки така різниця у віці та й у статусі. Не найтеповіша пара. Віктор припускав, що їм доведеться зіткнутися з масою труднощів, але готовий був подолати їх усі, аби бути разом із Вікою.
Згодом почуття Віктора до Віки лише міцніли. Він дізнався, яка вона ніжна, дбайлива, добра. А ще, незважаючи на юні роки, з нею було про що поговорити. Віка багато читала, захоплювалася психологією, займалася науковою роботою в інституті. Вона мала багато різних інтересів. І на фітнес вона з подругами ходила, і англійську додатково вивчала, і навіть свій бізнес планувала розпочати.
Віктор запропонував Віці свою допомогу з відкриттям справи, але дівчина відмовилася. Їй хотілося спробувати свої сили самостійно, зрозуміти, на що вона сама здатна. Втім, від мудрих порад чоловіка Віка відмовлятися не збиралася і частенько зверталася до нього із запитаннями. А ще Віка дуже любила своїх друзів. Була в неї така весела компанія з університету. Вони збиралися то в когось удома, то просто гуляли, то в клуби ходили.
Віка, звичайно, кликала із собою Віктора, але той відмовлявся. Як він виглядатиме у компанії молоді? Та й взагалі, як вони його приймуть? Про що з ними взагалі говорити? Ні, нехай веселяться без нього. Коли Віка упорхувала в ніч із цими друзями, Віктор сумував за нею. Трохи ревнував свою красуню до чоловічої половини оточення. Та й мало не панічно переживав: як би чогось не сталося.
У ці моменти він чітко відчував прірву між ними. Тільки вірив, що почуття, як у них, — велика рідкість. А ще знав, що такі дрібниці, як різниця у віці, їм із Вікою не перешкода. І дякував долі за те, що одного разу Віка прийшла до нього в офіс на практику. Адже вони взагалі могли не зустрітися, ніколи. Від цієї думки у Віктора часом мурашки по спині бігли. Бували й інші моменти, сповнені щастям, світлом та теплом.
І траплялися вони досить часто. Різниця у віці тоді взагалі не відчувалася. Віктор часто згадував один епізод. Це сталося у травні. На той момент вони з Вікою зустрічалися вже майже рік. Віктор їхав містом у справах автосервісу, у нього була призначена зустріч із партнером. Як раптом помітив на зупинці Віку.
Мабуть, у неї закінчилися заняття в університеті, і вона їхала на ринок, щоб щось купити. Чоловік зрадів несподіваній зустрічі. Припаркувався. Дівчина помітила його і вже поспішала до нього, посміхаючись своєю чарівною щирою усмішкою. Така красива, з розпущеним, русявим волоссям, що струмує по плечах, і сяючими бірюзовими очима. Весна цього року прийшла рано. Віка встигла засмагнути.
Світла футболка вигідно підкреслювала шоколадний відтінок шкіри.
— Привіт! — Віка обійняла та поцілувала Віктора. — Ти як тут опинився?
— Відчув, що ти в спеку в переповненому автобусі їхати зібралася. Ось вирішив виправити ситуацію. Давай швидше на права вчись, ми тобі машину купимо.
— А я пішки люблю ходити, — засміялася Віка. — Так корисніше.
— Не сперечаюся. Спека ж яка сьогодні.
— Це точно. До речі, я купальник собі зараз купила. Час купальний сезон відкривати. Завтра з дівчатами на річку поїдемо.
— Ех, чудово. Мені теж хочеться. Зараз би зануритися.
— Так поїхали! — несподівано запропонувала Віка. У цьому була вся вона: легка на підйом і завжди готова до пригод. Віктор замислився. З одного боку, на нього чекають в офісі.
З іншого, зустріч можна перенести. Коли вони з Вікою ще виберуться на річку за їхніх графіків? Чоловік зробив кілька дзвінків, попередив, що затримається. Потім із посмішкою обернувся до Віки.
— Ну все, на пляж.
— Ура! — дівчина повисла в нього на шиї.
Вони чудово провели час. Віка у новому яскраво-жовтому купальнику виглядала просто чудово. Довгі ноги, плаский живіт, тонка талія. Таким красуням місце на подіумі. Нечисленні відвідувачі пляжу милувалися ефектною дівчиною. А та, як завжди, цього не помічала. Насолоджувалась сонцем, чистою прохолодною водою, м’яким піском та близькістю коханої людини.
Вона плавала, як русалка. Трималася у воді впевнено і з властивою їй граціозністю. Віктор милувався Вікою з берега. Сам він занурився лише кілька разів. Надто вже холодною здавалася йому вода, не прогрілася ще. Віка ж цього зовсім не помічала. А потім звідки не візьмись налетіла хмара. Все сталося за лічені хвилини.
Віка ледве встигла доплисти до берега, як вибухнула злива. Віктор швидко похапав їхні речі, вкрив як міг дівчину ковдрою. Марно, бо мить опісля вона промокла наскрізь. До машини йти було далеко, тому Віктор вибрав ближче укриття — старий човновий сарайчик біля самого берега. Тут пахло старим деревом і пліснявою, по кутках висіло павутиння, але, головне, було сухо і відносно тепло. Обидва вони промокли до нитки. Віка виглядала просто чудово.
Краплі дощу тремтіли на її довгих густих віях, а зазвичай пряме волосся від вологи стало хвилястим. Віктор вкотре пошкодував про те, що не може перенести цю красу на папір. Ну не художник він, не дано.
— Змерзла? — спитав він у дівчини.
— Ну, не знаю навіть, скоріше освіжилася, — посміхнулася та. — Якщо чесно, літо ще не почалося, а від спеки я вже втомилася.
— Не дуже вдале відкриття купального сезону.
— Ні, чому ж? — заперечила Віка. — Мені так навіть подобаються справжні пригоди.
Дощ барабанив по даху, ставало все темніше. Величезна хмара затягла небо. Все це якось умиротворювало, чи що? Віктор сів поруч із Вікою, міцно обійняв її. Вона поклала йому голову на плече. Дівчина часто так робила. Віктор обожнював цей її жест. У цей момент він почував себе захисником і опорою Віки.
І це відчуття йому дуже подобалося. У кишені штанів у нього лежала коробочка з каблучкою. Він давно купив її. Біле золото, алмази, ексклюзивний дизайн. Витончена прикраса ніби спеціально була створена для Віки. Чоловік давно збирався з духом, щоб зробити дівчині пропозицію. Планував щось оригінальне. У місті працювало кілька креативних агентств, які допомагають у таких ситуаціях.
Але зараз був дуже підходящий момент. Вони одні в цьому човновому сараї. Надвір не вийти. Дощ так затишно барабанить по даху. І Віка, ось вона, притиснулася до нього, обвила його шию руками. Така рідна, така кохана.
— Віко, я давно збирався зробити це, але весь час щось заважало, — нарешті наважився Віктор. Він витяг із кишені штанів оксамитову коробочку. — Будь моєю дружиною. Нікого більше не уявляю у цій ролі. Очі дівчини на мить спалахнули радісним вогнем. Вона поцілувала Віктора, захопилася каблучкою.
— Я теж нікого, крім тебе, не уявляю у ролі свого чоловіка, — посміхнулася вона. — Тільки… весілля. Я думала, це все в нас буде пізніше.
— Навіщо тягнути? Не хочу розлучатися з тобою ні на хвилину. Мені подобається засинати та прокидатися разом. Подобається, коли ти зустрічаєш мене з роботи.
— Я так тебе кохаю, — посміхнулася Віка і знову притиснулася до нього. Чоловік весь розцвів від цих слів.
Він обожнював, коли Віка так казала. А потім дощ закінчився, так само несподівано, як і почався. Знову визирнуло сонце. Віктор і Віка брели до автомобіля, взявшись за руки. Чоловік щасливо усміхався. Тепер поруч із ним була не просто його дівчина. Тепер Віка — його наречена. Віктор і Віка вирішили, що одружаться у вересні. Віці спочатку треба було підготувати батьків.
Вона збиралася робити це після того, як повернеться з мовного студентського табору. Поїздка намічалася на липень. Майбутня розлука засмутила Віктора. Дівчина полетить до Англії на цілий місяць, але тим радіснішою буде зустріч. У нього на цей місяць було заплановано багато справ. Все одно вони не могли б багато часу проводити разом. Зате у нього буде час підготуватися до зустрічі з батьками Віки, продумати теми розмов і, найголовніше, вступну промову.
Йому треба показати себе порядною, серйозною людиною. Важливо, щоб батьки дівчини зрозуміли, що він справді кохає їхню дочку і готовий заради неї на все. Вони люди одного покоління, тож, напевно, зможуть порозумітися. Віктор на це дуже сподівався…
