Тієї ж ночі Ганна Леонідівна теж приїхала в пологовий будинок. Нібито в неї почалися перейми. Ніхто не повинен був здогадатися про те, що дитина не її. Вони виписувалися в один день: жінка з барака на відшибі й дружина Соколовського. Одну зустріли задоволені вдалим результатом заходу чоловік і старші діти. У другої була урочиста виписка з музикою, кулями, запрошеним фотографом.
Про те, що малюки, яких ці жінки тримали на руках, — кровні брати-близнюки, знало лише дуже обмежене коло осіб. Та й ті мовчали, бо кожен із цих людей отримав кругленьку суму і застереження. «Ось так і вийшло», — закінчила розповідь Вікторія. «Андрій волею долі потрапив у сім’ю Соколовських, а Сергій залишився з кровними родичами».
«Ненадовго, правда. Через пару років усіх дітей із сім’ї вилучили органи опіки. На той момент Сергій був уже старшим братом. Після нього встигла народитися ще одна дівчинка. Тож я ріс у дитячому будинку», — продовжив Сергій. «Не скажу, що моє дитинство було дуже вже важким. Добре нам жилося, спокійно. Виростили, освіту дали. Я закінчив коледж математики та інформатики. Тепер ось програмістом працюю. Сім’я в мене в столиці: дружина, двоє дітей, квартира. Все як і має бути».
Ніка розгублено кліпала очима, роздивляючись Сергія. «Ось це історія. Дійсно, ніби казка якась». Як поставиться до цього Андрій? Добре, що вона дізналася першою — підготує чоловіка. Це ж буде для нього справжнім шоком. А свекри? Вони вже зовсім літні люди. Їм теж потрібно повідомити. М’якше якось. Ніка поки не могла зрозуміти, як ставитися до вчинку батьків Андрія.
З одного боку, це аморально і незаконно. З іншого, її чоловік жив у царських умовах і не поневірявся по притулках. А бездітна пара була щаслива від того, що в них нарешті з’явилася дитина. «Мати відвідувала мене в дитячому будинку іноді», — продовжив Сергій. «Напевно, і правда вона любила дітей. Просто була не надто відповідальною матір’ю. Приносила мені дешеві карамельки, гладила по голові».
«У дитячому будинку ми не голодували, звичайно. Але цих візитів і карамельок я чекав як манни небесної. Тому що кожній дитині важливо знати, що її люблять. Ну і потім, ставши дорослим і самостійним, я теж не кидав її. Допомагав потроху грошима. Намагався лікувати. Випивала вона міцно. Батько-то через це давно помер, молодим ще. А мати ось міцнішою виявилася». Але Сергій не міг створити диво, змінити матір.
Йому залишалося лише підтримувати її і спостерігати, як та опускається, втрачає людську подобу. Одного разу жінка серйозно захворіла, печінка почала відмовляти, що не дивно. Сергій відвідував її в лікарні, купував потрібні ліки, але лікарі не давали жодного шансу. Рахунок ішов на дні. Літня жінка розуміла це. І одного разу…
Одного разу вона розповіла синові, єдиному з дітей, який не залишив її, цю історію про близнюків, багату сім’ю, дитину, віддану заможній бездітній парі. Чоловік одного разу все-таки розкрив дружині правду після чергового застілля. Пояснив, звідки в нього раптом узялася тоді велика сума грошей. З того моменту минуло вже більше двадцяти років, тому жінка особливо не вразилася, але запам’ятала, звичайно, розповідь чоловіка…
