Напевно, тому вона зв’язалася з Марком, який спочатку здавався їй верхом досконалості. Коли сталася трагедія, дівчина навчалася на третьому курсі економічного університету, куди вступила завдяки бабусі. Та з дитинства налаштовувала онуку, що потрібно вчитися, прагнути кращого життя. Їхня маленька сім’я, на думку Ніки, не бідувала, принаймні вони точно не голодували.
Але бабуся весь час бідкалася, що не може звозити онуку кудись, показати їй великі міста, інші країни. Дівчина не розуміла цих переживань, Ніку цілком влаштовувало її життя. «Я-то свого часу поїздила світом завдяки роботі», — казала старенька, яка все життя працювала провідницею в поїзді й відвідала багато цікавих місць. Бабуся любила згадувати про ті щасливі часи, а онука просто обожнювала ці її розповіді.
«Ну, які твої роки, все ще буде», — казала бабуся, а Ніка дивувалася: ну що такого цікавого в подорожах? Ну так, бабуся розповідає вельми захопливо, тільки до чого засмучуватися, що зараз немає грошей на поїздки? Все це можна і по телевізору подивитися. Потім, коли Андрій показав Ніці світ, вона зрозуміла, що мала на увазі бабуся, шкода тільки, що поділитися з рідною людиною враженнями Ніка тоді вже не могла.
Андрій — це найкращий подарунок, який зробила Ніці доля, він у буквальному сенсі змінив життя і світогляд жінки. Поруч із чоловіком вона завжди почувалася умиротворено, вони вже стільки років разом, а нічого не змінилося. Все ті ж ніжність, захоплення, обоє стали одне одному зовсім рідними. Побут їх не заїв, як застерігали багато хто; Андрій так само дивиться на дружину з любов’ю, так само намагається її дивувати й радувати.
Не збулися пророцтва знайомих про безперспективність цих стосунків, зокрема й передбачення Світлани. Чи збулися? Може, саме зараз Ніка пізнає свого чоловіка з іншого боку? Чому він у цей час опинився на вулиці, коли мав би бути вдома, наглядати за їхнім прихворілим сином? Що він робить тут, можливо, поспішає на зустріч із цією своєю красунею-білявкою, про яку розповідала Світлана?
Зараз Ніка це з’ясує, хоча серце жінки калатало, починала боліти голова. Вона звикла в усьому довіряти чоловікові й зараз, ідучи за ним вулицями міста, відчувала суміш найсуперечливіших почуттів: тривогу, хвилювання, сором, провину. І все це разом. Ніка не розуміла, що її чоловік робить зараз у центрі міста, але знала одне — він у цей момент повинен перебувати вдома і наглядати за маленьким Федею.
Один із близнюків розхворівся і не пішов сьогодні в дитячий садок, а Ніка не мала можливості взяти лікарняний, у неї на роботі завал: звіт, та ще й перевірка приїхала. А ось Андрій якраз сьогодні міг попрацювати віддалено, з дому, чим, власне, чоловік зараз і повинен був займатися — працювати й заодно наглядати за сином. Але він чомусь тут, поспішає широкою вулицею кудись, і Ніка йде за ним, щоб розкрити, нарешті, його таємницю.
Якби це було щось по роботі, Андрій обов’язково зателефонував би дружині, попередив і сказав, на кого залишив Федю. Малюкові всього три роки, він не може ще бути один удома, до того ж зранку в нього піднялася висока температура. Ні, Андрій — чуйний і дбайливий батько, він обожнює своїх дітей і нізащо не залишив би нікого з них у небезпеці. Напевно, з Федею зараз хтось є — няня або бабуся, мати Андрія.
Але чому вона, Ніка, про це не знає, і з чого раптом Андрій опинився тут, у центрі міста? Офіс його компанії розташований приблизно за десять кілометрів звідси. Та й виглядає Андрій якось дивно: на роботу чоловік завжди їздить у штанах і сорочці, там суворий дрес-код, а зараз на Андрієві джинси й футболка. Причому Ніка не могла пригадати цих речей у гардеробі чоловіка; або щось нове, або, навпаки, старе й тому давно забуте.
Дивно, звісно, адже Андрій ніколи не любив джинси, а футболки обирав інші, неяскравих кольорів, зараз же на ньому було помаранчеве поло, що ще більше збивало з пантелику. Ніка йшла за чоловіком по п’ятах, відзначаючи все нові дивні деталі: стоптані кросівки невідомої марки. Це було дивно, бо її чоловік надавав перевагу іменитим брендам, і не через снобізм, ні. Цього в характері чоловіка зовсім не було, незважаючи на високий заробіток і блискучу кар’єру, просто у фірмовому якісному взутті йому було зручніше.
Звідки в нього ці кеди з ринку? Та й взагалі Андрій виглядав якось невловимо інакше: інший погляд, легка щетина на зазвичай до блиску виголеному обличчі. І втома, але, звичайно ж, це був Андрій; уже свого чоловіка Ніка впізнала б у будь-якому образі. Легка пружна хода, красивий смаглявий відтінок шкіри та яскраві бірюзові очі, які колись запаморочили жінці голову; та вона й досі часто милувалася ними.
Андрій усе йшов і йшов уперед, Ніка дріботіла за ним, дивуючись, чому він вирушив пішки. Зазвичай чоловік пересувався автомобілем, ходити він не особливо любив. Ніка вже давно запізнилася на роботу з обіду: вийшла з офісу, щоб перекусити, несподівано помітила чоловіка і, звісно, поспішила за ним. Нічого страшного, вона попередила Світлану, та придумає, що сказати начальству; подруги не вперше виручали одна одну таким чином.
Нарешті Андрій завернув в один із ресторанчиків, яких по обидва боки центральної вулиці було вдосталь. Ніка завмерла, у її голові знову й знову крутилися слова Світлани про те, що та бачила її чоловіка в кафе з красивою білявкою. Подруга-колега розповідала про це буквально днями, і Ніка тоді була впевнена в тому, що Свєта помилилася. Адже Світлана свого часу до останнього не вірила, що в Ніки з Андрієм усе складеться, про що подруга неодноразово заявляла вголос.
Власний досвід Світлани свідчив про те, що це просто неможливо. Ну як же: Андрій весь такий красивий, перспективний, заможний, молодий і вільний. І вона, Ніка, теж, звичайно, красива, з цим не посперечаєшся, але все одно — птах зовсім іншого польоту. Живе в тісній однокімнатній квартирі, що дісталася у спадок від бабусі, працює в маленькій фірмі економістом за копійки, і найголовніше — сама виховує доньку…
