«Радіти, дівчино, треба, що цей нахлібник відвалився. Не шукай ти його. А якщо раптом колись об’явиться після чергової невдачі, жени, навіть на поріг не пускай. Ось тобі моя пора». Ніка не повірила тоді цьому хлопцеві, бо дуже складно усвідомлювати те, що людина, в яку ти була так закохана, зовсім не та, за кого себе видавала. Подолавши природну сором’язливість, Ніка опитала ще кількох людей.
Вона обирала тих, хто старший, старшокурсників, практично випускників. І так, деякі з них пам’ятали Марка. Вони відгукувалися про молоду людину точно так само, як і перший хлопець. Ніка повернулася додому в розпачі: у неї ніби ґрунт з-під ніг вибили. У Ніки ці два роки була в голові зовсім інша картинка — красива така, світла, правильна. Але, виявляється, Марк її використовував.
Дізнавшись про вагітність жертви, хитрий хлопець зрозумів, чим пахне ця справа. Відповідальність, аліменти, немовля, що кричить у крихітній однокімнатній квартирі, проблеми на все життя або, принаймні, на перші вісімнадцять років після народження малюка. Занадто дорога ціна за безкоштовне житло й не надто розкішні харчі. Ось і втік. Його, напевно, і в місті вже немає, Марка ж ніхто тут не тримає.
Потім Ніка подумала про дитину. Як вона буде її ростити, чи впорається, чи витягне? Цього дівчина знати не могла. Але вона розуміла одне: незважаючи на те, що становище її відчайдушне, ця дитина все одно з’явиться на світ. У Ніки не було в цьому світі жодної рідної душі, а тут донька. Ніка відчувала, що в неї народиться саме дівчинка. Разом вони з усіма життєвими колотнечами впораються.
А потім був складний, дуже складний період: диплом, остання відповідальна сесія, держіспити. Ніка вчилася як проклята з ранку до вечора, про Марка вона більше не думала — просто ніколи було. А тут ще накрив моторошний токсикоз: Ніку нудило і каламутило, у неї постійно паморочилося в голові. Але іспити ніхто не скасовував, і поблажок студентці при надії теж ніхто робити не збирався.
Ніка знала одне: їй необхідно отримати цей диплом. Не можна кидати все на фініші, хоча це й дуже важко — вчитися в такому стані. Радувало одне: у жіночій консультації, куди Ніка стала на облік у зв’язку з вагітністю, їй щоразу говорили, що все йде за планом. Дитина здорова, вона розвивається так, як треба. Ці слова лікарів надихали дівчину і гріли їй душу. Незаметно пролетіло кілька місяців. Диплом позаду, держіспити складені на «відмінно».
Ніка щаслива і горда собою, вона зробила це. Але що далі? Вагітність перевалила вже за першу половину. Живота ще майже не було видно, так, вгадувався злегка. Але ніхто навколо поки не здогадувався, що Ніка чекає малюка. Декан після захисту диплома несподівано запросив успішну студентку до себе в кабінет. Ніка, трохи здивована цим, піднялася на другий поверх і несміливо постукала у двері деканату. «Заходьте».
Ніка побачила за столом Петра Сергійовича. Завжди суворий і серйозний, зараз він широко посміхався, у його очах виблискували веселі іскорки. «Ти чудова студентка!» — так почав він розмову. «У тебе всі роки були гарні оцінки. І на заключних випробуваннях ти показала себе з хорошого боку. Тому я рекомендував тебе рекрутерам із газового заводу. Їм якраз потрібні тямущі молоді економісти. Зарплати там сама знаєш які».
Звичайно, Ніка знала. Вона і мріяти не могла про те, щоб коли-небудь влаштуватися туди на роботу. Ті, хто працювали на заводі, жили у величезних нових квартирах і будинках і роз’їжджали на дорогущих автомобілях. У них у місті словосполучення «співробітник газзаводу» навіть стало прозивним. Воно позначало заможних людей, які могли собі ні в чому не відмовляти.
У Ніки навіть голова трохи запаморочилася від майбутніх перспектив. Але тут у животі в дівчини ворухнулася донька, повернувши замріяну матір на землю. Кому потрібна співробітниця без досвіду, яка через пару місяців піде в декрет? Обдурити? Приховати вагітність зараз нескладно, живота майже не видно, тож із цим жодних проблем. Але ж все одно доведеться зізнатися, вислухати на свою адресу купу звинувачень, підставити людей.
Ніка не була на це здатна. Зрозумівши, що ласа посада спливає з-під носа, дівчина мало не заплакала. Ця робота могла б вирішити всі її проблеми одним махом. Та Ніка і хотіла працювати, дуже хотіла з головою зануритися в практику. Але ось така доля. «Петре Сергійовичу, я повинна вам у зв’язку з цією пропозицією щось сказати…» — почала вона.
У Ніки ще була слабка надія на те, що все владнається. Зараз декан скаже, що вагітність — це нічого страшного. «Попрацюй пару місяців, сходи в декрет, а потім повернешся на завод — такого перспективного економіста почекають». Але чоловік, почувши зізнання випускниці, спантеличено крекнув. «А що, там нічого зробити не можна? Термін великий чи як?»
«Просто такі пропозиції трапляються раз у житті. Шкода втрачати шанс. Дівчина ж хороша, економіст із тебе чудовий вийде. Але і грошей ти потребуєш, це відразу видно. Я знаю твою історію, тому й вирішив допомогти». Ніка заперечливо похитала головою. Вона й сама розуміла все, про що говорив декан. Але нічого вже не зробиш. Та й дитина… Ніка нізащо не позбулася б її, навіть якби ще не пропустила терміни.
Дівчина йшла додому і ридала ридма, не звертаючи уваги на перехожих, що косилися на неї. Краще б цієї пропозиції ніколи не було. Такі перспективи, зовсім інше життя! Важко було відмовлятися від такого місця. Але обманювати Ніка не хотіла і не вміла. Підставляти людей — це не в її правилах. Крім того, Петро Сергійович сказав, що це б у неї і не вийшло, бо при прийомі на роботу співробітники заводу проходять медкомісію. Тож як вийшло, так і вийшло.
Вдома Ніка заспокоїлася, взяла себе в руки. У неї буде малюк, їй потрібно бути сильною. До того ж перед народженням доньки необхідно вирішити безліч питань. Перший момент — матеріальний. Тепер Ніка не отримуватиме стипендію. На роботу дівчину, яка ось-ось піде в декрет, теж не візьмуть. Але це на роботу за фахом. А є ж і інші посади, вони не вимагають високої кваліфікації, а іноді навіть офіційного оформлення…
