Звичайно, Ніка зіткнулася з труднощами. Співробітниця без досвіду, та ще й з маленькою дитиною на руках. «Зараз лікарняні нескінченні почнуться, знаємо ми вас, молодих матусь». «Але моя донька відвідує садок уже довгий час і не хворіє, з цим проблем немає». «Всі ви так говорите. Ні, ви нам не підходите. Нам потрібен хтось із досвідом. Ви не впораєтеся».
Ніка ходила на співбесіди як на роботу. І скрізь, скрізь стикалася з одним і тим самим. Це збивало з пантелику. «Ну де ж мені набратися досвіду, якщо мене нікуди без нього не беруть?» — Ніка одного разу звернулася до рекрутера з прямим запитанням. Жінка, яка проводила співбесіду, в перші секунди розгубилася: «А ось це вже не мої проблеми».
І все ж одного разу удача посміхнулася дівчині. У компанію з ремонту меблів терміново був потрібен економіст. Зарплату пропонували не особливо велику, тому черга зі здобувачів на посаду не стояла. А людина потрібна була ось прямо зараз. Ось Ніку й взяли, незважаючи на відсутність досвіду і наявність маленької дитини. Не до таких тонкощів було.
Ніка швидко показала себе: роботу свою вона робила сумлінно, все встигала, ще й ідеями щодо вдосконалення бухгалтерського обліку сипала. Дівчина нарешті дорвалася до роботи за фахом. Керівництво, звичайно, швидко оцінило її завзяття: молоду співробітницю почали поважати, їй навіть зарплату підняли. «Нам такі ентузіасти потрібні», — нерідко повторював начальник. На душі в Ніки від цих похвал розливалося приємне тепло.
Бонусом до улюбленої роботи й непоганої зарплати стало спілкування. Колектив, дорослі люди… Як же дівчина скучила за всім цим! Два роки вона розмовляла тільки зі своєю маленькою донькою. А тут — жарти, спільні чаювання, обмін новинами й думками. Ніці всього цього дуже не вистачало. У цій же фірмі дівчина познайомилася і зі Світланою. Вони були майже ровесницями й тому швидко стали подругами.
Свєта часто приходила в гості до Ніки й запрошувала її до себе. Дівчина поки ще жила з батьками, у них було багато спільних тем для розмов. Щоправда, ось думки подруг з окремих питань розходилися, через що часом виникали палкі суперечки. Але і це теж було дуже цікаво й захопливо. Життя налагодилося: Ніка працювала, отримувала непогані гроші, тепер їй не доводилося економити на продуктах і одязі.
Ніці навіть вдалося за рік накопичити на літню поїздку з Аріною до моря. На щастя молодої матері, з ними зголосилася їхати і Світлана. Це був чудовий відпочинок, який потім повторився ще кілька разів. Аріна радувала успіхами: вона росла красивою дівчинкою, дуже схожою на Марка. Але характером і здібностями до навчання малятко вдалося в матір.
Аріна швидко й без особливих зусиль навчилася читати, писати й рахувати ще до школи. У садок дівчинка завжди вирушала з книжкою. А ще вона чудово малювала. Ніка натішитися не могла своїм скарбом. А ось Світлана… У подруги щось зовсім ніяк не складалося з особистим життям. Вона часто ходила на побачення, заводила легкі романи, а потім ділилася з подругою за келихом вина черговим розчаруванням.
«Може, ну їх нафіг, мужиків цих? Може, всі вони й справді козли? Ось і твій: залишив тебе з пузом і втік». «Не знаю, що й сказати», — хитала головою Ніка. «Сама знаєш, досвіду в мене в цих справах небагато. Може, ти й права». Але насправді Ніка так не вважала. Вона знала, що на світі багато чудових чоловіків: добрих, сміливих, чуйних, турботливих.
Просто сперечатися зі Світланою не хотіла, та й так була в розпачі. Звичайно, Ніка іноді замислювалася про те, що їй потрібна поруч своя людина. Надійне плече, опора, стіна, за якою можна сховатися від життєвих негараздів. Бо тягнути все самій — це дуже важко, навіть тривогами поділитися ні з ким. Вона б і сама з радістю піклувалася про цю людину, оточувала б її любов’ю і турботою.
А в Аріни був би батько, який дурів би з нею на вулиці й носив дівчинку на плечах. Арішці явно цього не вистачає. Ніка ж бачила, якими очима її донька проводжає парочки «батько і маленька донька». Вголос нічого не каже, маму засмучувати не хоче, але Ніка й сама все помічає. Тільки ось де ж його знайти, такого принца? Та й коли? Дім, робота, донька… Ніка й не ходила нікуди.
Іноді, звісно, Світлана витягувала її в бар або кафе. Аріна була вже досить дорослою для того, щоб провести на самоті кілька годин. Але все одно серце в жінки в цей час було не на місці. Вона весь час думала про те, як там її дитина, не могла розслабитися. «Ну що ти як вуж на сковорідці крутишся?» — злилася Світлана. «Ти тільки подивися, як ті класні хлопці за сусіднім столиком на нас поглядають. Ось-ось знайомитися підійдуть».
«Знаєш, мені, напевно, вже час». «От вічно ти так!» — ображалася Світлана. «Тільки починається щось цікаве, відразу тікаєш». Світлана не могла до кінця зрозуміти подругу, у неї самої дітей ще не було. Вона не уявляла, як це — переживати за свою кровиночку, і про тривоги, пов’язані з дитиною, теж не знала.
До речі, Світлана досі сама. У неї трапляються періодично бурхливі романи, але всі вони закінчуються однаково: жінка знову розчаровується в черговому кавалері, або він сам, без пояснення причин, зникає за горизонтом. Коли в житті Ніки з’явився Андрій, вона спочатку навіть і говорити про це подрузі не хотіла. Та тільки-но пережила важке розставання і перебувала в розпачі. А тут Ніка зі своїм щастям. Ну а прониклива Свєта про все здогадалася.
«У тебе що, є хтось?» «Ну, начебто… А як ти зрозуміла?» «Очі тебе видали», — усміхнулася Світлана. «Ну давай, колись уже, хто такий? Як зустрілися?» Довелося Ніці тоді розповісти все подрузі. Та вона й не проти була, їй і самій хотілося поділитися з подругою цією історією, тим паче що історія дійсно виявилася казковою…
