Ніка завжди в один і той самий час поверталася додому. Вона їхала з роботи до школи, забирала Аріну з продовженого дня. Разом вони заходили в магазин за смаколиками, а потім повільно, не поспішаючи, брели до свого будинку. Мати й донька ділилися новинами дня, обговорювали плани на вечір. Чудовий це був час.
Того травневого вечора спочатку все йшло як зазвичай. Аріна перебувала в радісному настрої. Попереду — довгі канікули, шкільний табір і подарунок від мами за відмінне закінчення першого класу. Дівчинка йшла поруч із Нікою і підстрибувала від почуттів, що переповнювали її. Ніка посміхалася, вона й не думала смикати доньку — нехай собі веселиться.
І тут до них підійшов чоловік. Красивий такий, молодий. Дорогі брендові речі одразу видавали його соціальне становище. Він дивився просто на Ніку і наближався саме до неї, сумнівів бути не могло. «Добрий вечір», — трохи ніяковіючи, промовив молодий чоловік. «Ви тільки не лякайтеся, я просто не уявляю, як почати розмову. А поговорити нам треба. Принаймні, мені точно».
Ніка зупинилася. Аріна з цікавістю, але без страху поглядала на незнайомця. Жінка ще подумала, що подає доньці не найкращий приклад. Сама ж стільки разів вчила її не розмовляти з чужими людьми, а тут… Але, з іншого боку, і боятися нічого: жвава вулиця, натовпи людей поспішають повз у своїх справах. Тут їм точно ніщо не загрожує.
Та й незнайомець цей викликає зовсім інші почуття, ніж страх чи неприязнь. Він явно ніяковіє, хоча зазвичай, найімовірніше, впевнений у собі й самодостатній. Виглядає така поведінка досить мило. Та й взагалі… Відкритий погляд, гарна посмішка, спокійний голос. Ніка раптом зрозуміла, що все це притягує її до незнайомця, цю людину хочеться вислухати.
«Може, зайдемо в кафе?» — запропонував чоловік. «Думаю, дівчинка не відмовиться від морозива». «Не відмовлюся», — усміхнулася йому Аріна. «Ні, це зайве», — похитала головою Ніка. Зрозумівши, що чоловік не знає, як говорити при дитині, жінка відіслала Аріну на найближчий дитячий майданчик. Ніка чудово бачила, що робить донька, дівчинка теж поглядала на матір. Але розмову її з незнайомцем вона тепер не чула.
«То про що ви хотіли поговорити?» Молодий чоловік представився Андрієм. А потім розповів, у чому річ. У міру розповіді Ніка дивувалася, раділа і намагалася приховати щасливу усмішку. Вона почувалася героїнею романтичної комедії. Виявляється, Андрій вечеряє в цьому кафе щовечора після роботи. А стіни там прозорі, з товстого загартованого скла.
Чоловік, що цілком зрозуміло, під час вечері роздивляється вулицю. У його поле зору потрапляють люди, що поспішають увечері у своїх справах. І ось одного разу він побачив Ніку з донькою. Легка хода, добрий погляд. «Ви з такою ніжністю дивилися на доньку і виглядали, ну, як Мадонна з дитиною зі стародавніх полотен. Не знаю, як пояснити». Андрій ніяковів і збивався, але Ніка, звичайно ж, зрозуміла, що чоловік хотів сказати.
«Не подумайте нічого такого, просто, як я розумію, ви зараз вільні, не одружені, і ми можемо спробувати, ну, зустрітися якось, погуляти десь, щоб поспілкуватися». «Я сама виховую доньку, це правда, але як ви-то про це здогадалися?» — спитала вона. «Просто припустив», — широко посміхнувся Андрій. Видно було, що зізнання Ніки в тому, що вона вільна, дуже втішило його.
«Немає обручки на пальці. Крім того, я жодного разу не бачив вас із кимось, тільки ви й донька. Я ж… я за вами давно вже спостерігаю. Це, можливо, звучить лякаюче, але не подумайте…» «Не подумаю», — запевнила чоловіка Ніка. Її серце радісно тріпотіло, по спині натовпами бігали мурашки. Жінка дуже намагалася не показувати своїх почуттів і сподівалася, що це в неї виходить.
«Ви тут вечеряєте, ми з Аріною в цей час щодня проходимо повз. Нічого дивного, що ви нас постійно бачите». Андрій знову посміхнувся. «Так, ви маєте рацію. Саме так це й вийшло. Коли я вас бачу, мені так радісно, так тепло стає на душі. Ну ось, тепер я це сказав уголос. Тому я і зважився з вами заговорити. Мені здається, ви чудова людина, таких мало, ну і, звичайно, ви дуже красива».
Тут уже Ніка не змогла стримати посмішки. Їй так давно не робили компліментів. Вона так давно не відчувала себе чудовою і коханою. Бачити інтерес в очах цієї людини, відчувати її симпатію — це було неймовірно приємно. Потім розмова потекла якось легше, природніше. Непомітно Ніка й Андрій перейшли на «ти».
Чоловік більше не ніяковів і не губився. Він розповів трохи про себе, поставив кілька запитань Ніці про її життя. Зближення відбувалося природно і просто. Трохи згодом до них на лавку підсіла Аріна, що награлася на майданчику. Вона ще більше розрядила обстановку своєю дитячою безпосередністю. Якось так вийшло, що Аріна й Андрій відразу ж знайшли спільну мову.
А потім були зустрічі, побачення — іноді з Аріною, іноді без неї. Ніка боялася повірити в те, що зустріла нарешті свою людину. Андрій розумів її, приймав і поважав її думку. І завжди готовий був запропонувати допомогу. Ніка відчувала, що, звернися вона до нього з будь-якою проблемою, він тут же вирішив би її, та ще й з радістю від того, що може допомогти.
Звичайно, були й сумніви. Все ж ще свіжа була в пам’яті історія з Марком, хоча відтоді минуло вже багато років. Та й взагалі, Андрій молодший, він займає високу посаду у великій компанії, у нього, зрештою, дуже заможні батьки. Чи потрібна їм така невістка? А самому Андрію? Чоловік багатий, красивий, фактично бездоганний. Навколо нього шанувальниці напевно натовпами в’ються.
Та й чоловік не особливо це приховував. «Звичайно, я зустрічав багатьох жінок, але ти… ти відрізняєшся від усіх. Ти найкраща: щира і чесна, трохи наївна і ніжна. Таких уже немає, напевно. Мені пощастило випадково зустріти тебе». Ніка танула від цих слів. Вона вже всім серцем кохала Андрія і відчувала, що той має до неї не менш сильні почуття. Але Ніка все ще не могла повірити в те, що між ними можливі довгі серйозні стосунки.
Оточуючі підливали масла у вогонь. Особливо старалася Світлана, майстриня з розчарувань у чоловіках. «Ці багатенькі, вони завжди рівня собі шукають. Були в мене такі історії. Ось Серьога, наприклад. Ти його пам’ятаєш, напевно? Бізнесмен на крутій тачці. У вуха співав „люблю, не можу“, а сам поматросив і кинув. Одружився потім на доньці батькового партнера. Звичайна історія. Ти теж там особливо не сподівайся, а то боляче потім буває».
Але все вийшло зовсім не так, як пророкувала Світлана. Андрій зробив Ніці пропозицію. Він із такою тривогою дивився в її очі, коли вона, розгубившись від несподіванки, міркувала, що сказати. Андрій тоді думав, що Ніка формулює ввічливу відмову. Він сам потім їй у цьому зізнався. Ну а жінка, вона просто не знала, як їй бути, бо розгубилася. І тому що в неї в голові міцно засіла установка «вони не пара»…
