Андрій повільно брів центральною вулицею міста. Нещодавно офіс компанії, в якій чоловік ось вже майже п’ятнадцять років працював інженером, переїхав у нову будівлю. З одного боку, діставатися до роботи стало важче — далі від дому, плюс затори вранці та ввечері. З іншого ж боку, сама будівля була красивою та світлою, та й міський пейзаж навколо тішив око. Ошатні люди, сквери, фонтани, мальовничі парки — все-таки центр міста.
Андрій нещодавно взяв за правило не кидатися відразу ж після закінчення робочого дня на парковку, а гуляти якийсь час вулицями. Це був своєрідний релакс, адже тут щодня відчувалося свято — діти з кульками та морозивом, коні, запряжені в карети. Поки пройдешся туди-сюди, вже й заторів вечірніх не буде, і можна спокійно сідати в автомобіль і мчати додому.
Відтоді як до Андрія переїхала Світлана, повернення додому стали значно приємнішими. Тепер у квартирі пахло зовсім інакше — свіжою випічкою, смачною домашньою їжею, жіночими парфумами та кремами. Затишні такі, приємні запахи. Та й сама Світлана була затишною, теплою, доброю. Поруч із нею серце Андрія поступово відтавало.
Багато випробувань випало на його долю, адже не кожній людині доводиться пережити те, що трапилося з сім’єю Андрія. Чоловік думав уже, що не здатний він більше на сильні почуття. Але Світлана, вона стала для нього справжнім відкриттям. Виявляється, можуть і в його житті бути радощі, тихі такі, спокійні, заспокійливі.
Спільний вечірній перегляд серіалу, виїзди з друзями на пікніки, подорожі до моря в оксамитовий сезон. І все ж важкі думки до кінця не відпускали Андрія. Було відчуття якоїсь недомовленості, невизначеності. Та й як може бути інакше, коли до кінця так і невідомо, що ж сталося з Алісою?
Молоді батьки з маленькими дітьми, особливо з дівчатками чотирьох-п’яти років, досі привертали увагу Андрія. Ось і зараз він задивився на сім’ю, яка йшла трохи попереду нього. Юна струнка мама, батько сімейства у футболці з яскравим принтом і в джинсових шортах, двоє дітей: хлопчик років восьми та чотирирічна дівчинка. Хлопчик йшов з байдужим, нудьгуючим виглядом; можливо, він не хотів вирушати з родиною на прогулянку.
А ось дівчинка, вона дивилася на всі боки цікавими оченятами та сипала запитаннями. Батьки, Андрій це ясно бачив, трохи втомилися від товариськості молодшої доньки. Мати відповідала односкладово, батько взагалі кілька разів роздратовано попросив дитину помовчати. Ех, молодь, не розуміють вони, яке це щастя — йти з маленькою донькою за руку, розмовляти з нею.
Андрій зараз із задоволенням відповів би на цілий мільйон запитань чотирирічної дівчинки. Не дарма кажуть: що маємо — не бережемо. Хоча чому не бережемо? Багато років тому Андрій цілком свідомо насолоджувався батьківством. Дочка Аліса ніколи його не дратувала, як цього молодого батька, і не втомлювала, як матір, що йшла з нещасним обличчям трохи осторонь нього.
Можливо, це тому, що вони з Тетяною так довго чекали на цю дитину. Андрій і Тетяна познайомилися ще в інституті, навчалися на суміжних інженерних спеціальностях, багато лекцій у них були спільними. Андрій відразу ж помітив симпатичну тиху студентку з великими синіми очима. Це й не дивно, на їхньому факультеті взагалі дівчат було мало.
І все ж Тетяна чимось виділялася серед інших: світле хвилясте волосся, широко розкриті очі, правильні риси обличчя. Але Андрія привабила не тільки мила зовнішність. На відміну від інших дівчат, Тетяна не манірилася і не будувала хлопцям очка. Вона була щиро захоплена предметом, точно так само, як і сам Андрій, і молодих людей, які намагалися зав’язати з нею стосунки, різко відшивала.
Андрій якось підметушився, його поставили в пару до Тетяни, їм треба було разом працювати над проєктом. Ну ось, ця робота їх і зблизила, у них вийшла дуже навіть злагоджена команда. Так зав’язалася дружба, яка згодом переросла у щось більше. Багато спільного було у Тетяни та Андрія: виросли в приблизно однакових сім’ях, захоплювалися одним і тим самим, навіть плани на життя у них багато в чому сходилися.
Обидва хотіли спочатку побудувати кар’єри, домогтися чогось, знайти своє місце, а вже потім заводити потомство. Молоді люди одружилися, винайняли квартиру, Тетяна влаштувалася в лабораторію при НДІ, продовжила наукову діяльність. Андрій же обрав практику і пішов в інженерний відділ на завод. Спочатку обидва отримували буквально копійки, потім подружжя почало рости кар’єрними сходами, доходи збільшилися, скоро вони вже змогли купити свою власну квартиру і зробити в ній ремонт.
Жили молодята душа в душу, Андрію було так легко і так приємно поруч із Тетяною. Вона розуміла його з півслова, а він, відповідно, так само розумів її. Не було між ними гучних суперечок і сварок, усі питання вирішувалися шляхом переговорів та обговорення фактів і думок. Мати нерідко казала Андрію, що з ним, таким педантичним і правильним, жодна дівчина не вживеться.
Вона помилилася: Тетяна була такою ж раціональною і свідомою, як і він сам. Виходить, що вони знайшли одне одного. Андрій був щасливий, усе в його житті складалося навіть вдаліше, ніж він міг колись мріяти. Цікава, високооплачувана робота, кохана, розуміюча дружина поруч, та ще й красуня до того ж.
Подружжя намагалося брати відпустку разом. Вони любили подорожувати Україною: і в Карпати їздили, і на Шацьких озерах побували, і на Говерлу піднімалися, і Синевиром милувалися. Так чудово було знайомитися з усією цією розкішшю разом із такою ж натхненною і захопленою дружиною. З моменту весілля минуло сім років, коли Андрій і Тетяна заговорили про дітей.
Матеріальна база для майбутніх спадкоємців була підготовлена. Бабусі з обох сторін давно чекали онуків і клятвено обіцяли, що наглядатимуть за малюками, причому з величезним задоволенням. Відповідно, Тетяні не доведеться жертвувати кар’єрою в НДІ. Та й самому подружжю вже хотілося дітей.
Андрій уявляв, як знайомитиме сина чи доньку зі світом, розповідатиме цій маленькій людинці про все підряд, а Тетяна стане чудовою матір’ю. Адже вона така уважна, така чуйна, така мудра. Подружжя свідомо вирішило підійти до питання дітонародження. Для початку вони повністю обстежилися, щоб зменшити шанс на появу нездорового малюка.
Ось тут-то і з’ясувалося, що…
