Світлана того дня відпросилася на роботі. Андрій теж подзвонив начальнику, взяв неоплачувану відпустку. Біля фонтану чоловік був навіть раніше обумовленого часу. Малеча Клементина, як і вчора, тішила публіку своїм чистим дзвінким голосом. Аліфер спочатку не було видно, а потім… потім Андрій помітив її.
Вона сиділа віддалік, уважно стежачи за донькою. Вони зустрілися поглядами. Дівчина жестом попросила не поспішати. Чоловік розуміюче кивнув. Андрій стежив за донькою та онукою. І, звичайно ж, він не пропустив важливий момент. Аліфер підвелася з лавки, швидким кроком підійшла до Клементини, підхопила малечу на руки, потім поспішила до Андрія.
А далі… далі вони всі разом петляли вузькими вуличками, поки не дісталися до парковки, де чоловік залишив свій автомобіль. Аліфер постійно озиралася, побоюючись стеження. Але начебто за ними не було хвоста. Світлана привітно зустріла двох утікачок, нагодувала, обігріла, забезпечила затишним домашнім одягом.
Вона так любила піклуватися про людей, а тут відразу дві людини, які потребують ласки та заспокоєння. Аліфер озиралася на всі боки, наче намагаючись згадати минуле. «Я ремонт у квартирі зробив. Тепер тут усе зовсім по-іншому. Не як у той час, коли ти тут жила».
«Але вид із вікна здається мені знайомим, — задумливо промовила дівчина. — Тільки чогось не вистачає. Здається, тут росло високе дерево. Гілки дряпали скло. Мені це дуже подобалося». «Його зрубали, — відповів Андрій із подивом, дивлячись на доньку. — Як вона, така крихітка, могла запам’ятати ці подробиці? Тополя затуляла людям світло, ось її й прибрали. Шкода».
Андрій брів берегом моря, міцно стискаючи в руці долоньку маленької внучки Клементини. Історія, яка сталася з його родиною, не могла не накласти відбиток на поведінку чоловіка. Він очей не зводив з дитини. Дідусь і дівчинка йшли біля самої кромки води.
Їхні босі ноги залишали на вологому піску чіткі сліди. Клементина сипала запитаннями, прямо як і її мама колись. Це була дуже розумна і кмітлива дівчинка. Все схоплювала на льоту. Скоро їй до школи, і Андрій був упевнений, що його внучка стане однією з найкращих у класі.
Адже вона і читати вже вміла, і писати, і рахувати. Клементина навчалася легко і з задоволенням. Зараз Андрій проводжав онуку в музичну школу. На загальних сімейних зборах було вирішено, що такому таланту пропадати не можна. Ось і записали Алісу-дочку в музичну школу.
Педагоги спочатку не хотіли брати дівчинку, маленька ще. Радили почекати рік до школи, але після прослуховування ці люди змінили свою думку. Стояв сонячний вересень. Заняття в школі вже почалися. Клементина зараз йшла в супроводі діда на свій четвертий за рахунком урок.
Поки що дівчинка була в захваті від музичної школи. Андрій сподівався, що так буде й далі. А якщо ні, що ж, тоді вони пошукають щось інше для Клементини. Чоловікові досі не вірилося, що його життя повернулося таким чином. Тоді, рік тому, Аліфер і Клементина зачаїлися у квартирі приблизно на місяць.
Табір давно знявся і поїхав, але містом ще снували цигани. Вишукували, придивлялися, видивлялися. Розпитували людей. Навіть до Андрія одного разу підійшов молодий хлопець із запитанням, чи не бачив той, де дівчини-циганки з маленькою дитиною. Додав ще, що вона психічно хвора і дуже небезпечна….
