Під час цього ув’язнення Андрій заново знайомився з дочкою, дізнавався онуку. А ще вони зі Світланою ретельно продумували план повернення Аліси. Потрібно було підтвердити спорідненість аналізом ДНК, написати заяву в поліцію, відновити цілу купу документів і, найголовніше, навчити Алісу жити в новому для неї світі. Ось це останнє далося на диво легко.
Зате з документами виникли деякі проблеми. Втім, вони теж зрештою вирішилися. Аліса наполягала на переїзді. Вона не могла почуватися спокійною в цьому місті. «Вони повертатимуться, шукатимуть мене, щоб покарати за зраду», — запевняла дівчина. Ну і заради щастя та спокою доньки Андрій, як завжди, був готовий на все.
Світлана підтримала його. Вона і запропонувала місце для переїзду. Маленьке містечко біля моря, де вже довгі роки жив молодший з її синів. І ось вони тут, у тихому затишному місці, поруч із морем. Світлана влаштувалася в місцеву бібліотеку.
Вона із задоволенням няньчить онуків. Дочок сина і Клементину. Дівчатка подружилися, їм дуже весело разом. Аліса потихеньку влаштовується в новому світі. Колись вона подавала великі надії. Тетяна мріяла про наукову кар’єру для доньки. Але роки безповоротно втрачені.
У дівчини немає освіти. Тому вона зараз навчається на курсах перукарів. Професія затребувана і при цьому творча. До того ж у таборі Аліса полюбила займатися зачісками. Циганки довіряли своє волосся саме їй. Вечорами дівчина співає в ресторані.
Публіка приймає Алісу на ура. Самій співачці сцена подобається. Та й гроші не зайві ніколи. Андрій був тепер спокійний за дочку. Вона точно не пропаде. Тямуща, цілеспрямована, працьовита. У неї відразу ж з’явилося на новому місці багато подруг.
Про своє минуле вона намагається не розповсюджуватися. Все ще боїться, що підуть чутки і цигани знайдуть її. З деякими страхами доньці ще належить поборотися. Але нічого. Андрій і Світлана поруч. Разом вони впораються.
Клементина майже не говорить про життя в таборі. Нові яскраві враження поки перебивають спогади. Згодом багато чого зітреться з дитячої пам’яті. Але, звичайно, і з нею доведеться ще попрацювати. «Ну все, взуваємося», — скомандував Андрій. У вільній руці він ніс свої шльопанці та сандалі внучки.
«Може, зануримося? — запропонувала дівчинка. — Вода така тепла, ми швиденько». «На урок запізнишся, — посміхнувся щасливий дід. — Давай потім, після заняття». «Давай, — покірно погодилася Клементина. — А потім на ставок сходимо, на міський. Качок погодуємо, гаразд? Булками».
Андрій дивився на внучку, а бачив перед собою маленьку Алісу. Та теж часто просила його з’їздити з нею на ставок, щоб бідні качки не залишалися голодними. Андрій був цілком щасливий зараз. Поруч дочка, внучка, кохана жінка. Все в його житті добре. Тільки думки про Тетяну не давали йому спокою.
Чоловік відчайдушно жалкував про те, що дружина так і не дізналася про долю своєї втраченої доньки. Але тут уже нічого не поробиш. «Діду, про що ти задумався? — Клементина смикала Андрія за руку і вимагала відповіді. — У тебе знову якесь сумне обличчя». «Не сумне, задумливе. Ось намагаюся вирішити, після заняття нам у піцерію сходити чи в кафе-морозиво».
«Навіть не знаю», — спантеличилася дівчинка. А потім лукаво посміхнулася і запитала: «Діду, а в мене зараз теж задумливе обличчя, як у тебе?» Андрій дивився на цю світлу щасливу дитину і посміхався. Усі сумні та печальні думки відразу ж залишали його голову поруч із галасливою дзиґою.
