Так, Тетяні вдалося майже неможливе. Всього за годину вона перетворила квартиру на чарівне місце, притулок цих фантастичних тварин. Аліса тоді обожнювала єдинорогів, дивилася мультики про них, малювала їх, ліпила казкових персонажів із пластиліну.
«От би покататися на такому!» — не раз мрійливо казала вона. Тетяна лише посміхалася і розводила руками: «Донечко, ну ти ж розумієш, єдинороги живуть так далеко, вони в наші місця не забрідають». «Розумію. І це дуже-дуже шкода». Андрій вирішив будь-що-будь на день народження доньки здійснити цю її заповітну мрію.
Спеціально їздив на іподром, розмовляв з інструкторами, які займаються поні. Виникла в нього чудова ідея. Ось він і намагався втілити її в життя. Одна з дівчат-інструкторів сприйняла план Андрія з ентузіазмом. Разом вони придумали маскарадний костюм для красивого білого поні, який мав зображати єдинорога.
Витий пластиковий ріг на липучці, рожеві стрічки для гриви та хвоста, аквагрим, яким планувалося намалювати на боках тварини сердечка, вінок зі штучних квітів. Усе це мало перетворити маленьку конячку на казкового персонажа. Андрій заздалегідь передчував, у якому захваті буде його дівчинка. Коштувало це задоволення, звичайно, чималих грошей, але чого не зробиш заради маленької улюбленої принцеси.
Коли головний сюрприз був готовий, Андрій замислився про подарунок. Це мало бути щось тематичне і дуже красиве. Чоловік замовив через знайомих з-за кордону плюшевого єдинорога. Це зараз у дитячих магазинах достаток найрізноманітніших іграшок, а тоді такого оригінального персонажа роздобути було практично неможливо.
Але на цьому люблячий батько не зупинився. Адже Алісі вже чотири роки, вона вже багато знає, багато розуміє. Їй час дарувати щось красиве і витончене, суто жіноче. Нехай звикає змалечку. І Андрій замовив у ювелірній майстерні чудовий комплект зі срібла — браслет і сережки.
Найголовніше, що прикраси були виконані у вигляді крихітних єдинорогів, вкритих рожевою емаллю. Майстра, готового взятися за таке замовлення, чоловік шукав дуже довго. Робота складна, професіонали просто не хотіли зв’язуватися. Зрештою один літній ювелір все ж таки наважився.
Працював він довго, весь час щось переробляв, удосконалював. Але в підсумку вийшла така краса, що Андрій не втримався від захопленого зітхання, вперше побачивши гарнітур. Тетяна теж прийшла в захват. «Боже мій, яке це диво! — хитала головою жінка. — Ніколи не бачила нічого подібного. Ти такий молодець!»
«А нічого подібного більше і немає у світі! — запевнив Андрій, насолоджуючись реакцією дружини. — Це ексклюзив. Спеціально для Аліски нашої. Дивись, там на браслеті зі зворотного боку її ім’я вигравірувано… Каліграфічним почерком. Як усе це мило і вишукано! Подарунок для справжньої леді!»
Четвертий день народження Аліси пройшов просто чудово. Це було ідеальне свято. Дівчинка прокинулася у квартирі, прикрашеній кульками, яскравими картинками та картонними декораціями зі світу єдинорогів. Поруч із її ліжечком стояв стілець, завалений подарунками від батьків. Тут були й іграшки, і ошатні сукні, і яскраві книжки.
Але більше за інші подарунки дівчинку вразили прикраси з єдинорогами. Вона попросила надіти їй на руку браслет. Та так відтоді й не знімала його. Андрій дивився на щасливу доньку і посміхався. Потім вони всі утрьох готувалися до зустрічі гостей: прибирали, стругали на кухні салати, пекли смачний торт, а потім прикрашали його фігурками з мастики.
Аліса дуже старалася. Увечері прийшли гості, і у квартирі відразу стало галасливо і весело. Бабусі й дідусі, знайомі Тетяни та Андрія з дітьми віку Аліси. Іменинниця купалася в подарунках і компліментах.
Але вона не тільки приймала привітання. Дівчинка й сама захотіла зробити гостям сюрприз. Аліса у своїй сукні принцеси стала на стілець і заспівала для всіх пісеньку з улюбленого мультика про єдинорогів. Андрій слухав чистий і дзвінкий голосок своєї дівчинки, і серце його стискалося від ніжності та радості.
Треба ж, яким дивом нагородила їх із Тетяною доля. Красива, талановита дочка. Чоловік у той момент вкотре думав про те, що зробить усе для щастя Аліси. Гості гучно аплодували, кілька разів викликали співачку на біс. Аліса не відмовляла, їй подобалося бути в центрі уваги.
Подобалося співати, подобалося отримувати компліменти. Розкута, смілива, артистична. Андрій вирішив тоді, що попри плани дружини, їхня дівчинка все-таки буде сяяти на сцені. Тетяна ще зрозуміє. А потім настав час головного сюрпризу.
Діти й дорослі висипали на вулицю, скупчилися на ґанку під’їзду. З боку арки до них рухався справжній єдиноріг. Аліса тоді навіть запищала від захвату. Її приклад тут же наслідували інші діти. Поруч з єдинорогом викрокувала юна фея.
Дівчина-інструктор постаралася: розпустила по плечах світлі локони, вдягла легкий довгий сарафан у квіточку. «Можна, можна мені до нього підійти?» — запитала Аліса у феї, не вірячи своєму щастю. Вона мало не плакала від захвату. Її найголовніша мрія збулася.
«Звичайно, можна. Він тебе із задоволенням покатає». Аліса зробила два почесних кола по двору, потім зістрибнула з єдинорога, погладила його по морді та запитала: «А можна він і гостей моїх покатає?» «Ну, зрозуміло. Він спеціально для того і приїхав, щоб зробити твоє свято ідеальним».
Маленькі гості по черзі сідали на поні-єдинорога і з радісно сяючими оченятами каталися по двору. Свято Аліси і для них стало незабутнім. Андрій дивився на свою дівчинку і думав про те, що вона не тільки розумниця і красуня, але ще й дуже добра і чуйна. Он як про інших подбала у свої чотири роки.
Попросила фею, щоб вона і її маленьких гостей на єдинорозі покатала. Якій чотирирічній дитині таке могло б спасти на думку? Це був чудовий день. Від нього у всіх причетних залишилося багато яскравих вражень і не менш яскравих фотографій.
На одному знімку Аліса була зображена в обнімку з новим плюшевим єдинорогом. На її зап’ясті блищав срібний браслет. Голову вінчала тонка діадема. Дівчинка широко посміхалася в об’єктив. Вона була по-справжньому щаслива в цей момент.
Саме цю фотографію всього через три місяці Тетяна і передала слідчим. Це сталося теплого і сонячного вересневого вечора. Надворі стояло бабине літо, найчудовіша пора осені. Золоті дерева, підсвічені ласкавим сонцем, шурхіт листя під ногами.
Того вечора Тетяна й Аліса вирішили не сидіти вдома, а, скориставшись чудовою погодою, погуляти парком. Тим паче там якраз проходили святкові заходи до Дня міста. Дружина кликала й Андрія. Було б чудово пройтися парком усією сім’єю, утрьох.
Але чоловік відмовився. У нього було багато роботи, яку він узяв із заводу додому. До них їхала серйозна перевірка з Києва. Потрібно було терміново доробити кілька звітів. «Ні, на жаль, я не змогу супроводжувати двох моїх прекрасних дам, — похитав головою Андрій. — Хоча мені й дуже цього хочеться».
«Ну, тату», — надула губки Аліса. Вона була чарівна у своїй легкій червоній сукні та червоному ж береті, кокетливо зсунутому трохи набік. На плечах лежали дві тугі кіски, прикрашені шовковими рожевими стрічками. На ногах красувалися нові лаковані черевички.
Не надто сучасний образ, але зате який оригінальний, який чарівний. Тетяна намагалася одягати дівчинку як лялечку, шукала для неї стильні, незвичайні речі. Аліса майже завжди виділялася серед інших дітей. «Маля, ну мені працювати треба, — розвів руками Андрій. — Але ти не переживай. У вихідні я поїду з тобою на ставки, обіцяю».
«На ставки! — зраділа Аліса. — Оце здорово! Будемо кататися на колесі огляду і годувати качок булками, так?»
