вони, можливо, знову, як раніше, поїдуть у подорож.
Зміна обстановки піде їм обом на користь. Тільки от не вийшло нічого. Черговий серцевий напад забрав життя ще не старої жінки. Вона пішла просто на руках розгубленого чоловіка. Швидка не встигла цього разу. Як сказали потім лікарі, все до того і йшло. Тетяна сама довела себе до цього, не впоралася з бідою, що звалилася на неї.
Так Андрій залишився один. Він горював за дружиною. Йому було дуже шкода її занапащеного життя. Чоловік перебирав у пам’яті їхній побут із моменту зникнення доньки й усе намагався зрозуміти, чи міг він ще щось зробити для дружини, щоб витягнути її з цього стану. З усього виходило, що ні. Що Андрій зробив усе, що було в його силах.
І все одно черв’ячок сумнівів не давав заспокоїтися. Через кілька років у житті Андрія з’явилася Світлана. Чоловікові було тоді вже ближче до шістдесяти. Він і не думав, що в його долі можливі такі зміни. Це була одна з його колег. Розлучена жінка, яка самотужки виростила двох синів.
Хлопці розлетілися хто куди. Один навчався за кордоном, інший жив і працював у далекому місті біля моря. Світлана, звикла піклуватися про когось, страждала від самотності та незатребуваності. Якось так вийшло, що Андрій і Світлана непомітно зблизилися. Чоловікові було легко і спокійно поруч із цією теплою, турботливою жінкою.
Виявляється, це так чудово, коли хтось думає про тебе, намагається зробити для тебе щось приємне. Та й Андрію подобалося знову відчувати себе покровителем і захисником. Скоро вони вже жили разом у квартирі Андрія. Чоловік давно зробив у всіх кімнатах ремонт, щоб ніщо не нагадувало про сімейне життя.
Тому що було занадто боляче бачити фіранки, обрані Тетяною, і дивитися на дитячі меблі, спеціально придбані для Аліси, і розуміти при цьому, що доньки й коханої дружини немає. І ніколи вже не буде поруч. Світлана, звісно ж, знала історію життя свого обранця.
Вона підтримувала його, уважно вислуховувала виливи Андрія, від яких йому ставало легше. Обіймала, гладила по голові, не ставила зайвих запитань. Андрій, у свою чергу, з інтересом слухав розповіді Світлани про її життя. Жінці теж довелося нелегко. Але зовсім в іншому плані.
Чоловік її виявився алкоголіком, який до того ж ще й руки розпускав. Важко було позбутися його. Та й самотужки тягнути двох синів теж виявилося ой як непросто. Але все це були нормальні життєві труднощі, які не зламали Світлану, а лише загартували її. Андрію ж доля підготувала куди страшніше випробування.
Як би там не було, чоловік зміг пережити своє горе. Звісно, думки про Алісу не залишали його досі. Він часто думав про те, чи жива ще його донька, і якщо так, то як вона живе. Тепер Аліса вже зовсім доросла дівчина, їй трохи за двадцять, красуня напевно. Спогад про Алісу міг пробудити що завгодно.
Ось зараз таким тригером стала ця маленька цікава дівчинка, яка втомила запитаннями своїх батьків. Сім’я все ще йшла неподалік від Андрія. Чоловік востаннє з посмішкою поглянув на милу дитину і повернув в інший бік. Йому захотілося пройтися повз фонтан. На площі зібрався невеликий натовп.
Чоловік спочатку не зрозумів, що стало причиною такого інтересу перехожих. А потім раптом почув голос. Чистий, дзвінкий, високий. Хтось співав там біля фонтану, прихований від очей Андрія спинами людей. Невидима дитина виводила знайому мелодію з мультика про єдинорогів, улюбленого мультика Аліси.
Голосок юного співака дуже скидався на голос доньки Андрія. У чоловіка навіть сльози на очі навернулися. Туга за Алісою з новою силою стиснула серце чоловіка. Але це нічого. Він уже звик до цього. Тепер Андрій, звісно ж, не міг пройти повз. Чоловік пробрався крізь натовп і завмер, вражений побаченим видовищем.
На бортику фонтану стояла дівчинка у віці Аліси, коли та зникла. І вона невловимо чимось нагадувала Андрію його доньку, хоча і явно була маленькою циганочкою. Смаглява шкіра, довге темне розпущене волосся, чорні брови урозліт і очі, величезні карі очі. Одягнена малеча була в квітчасту блузку з довгими рукавами та спідницю до підлоги, прикрашену пишними воланами.
На шиї дівчинки красувалося масивне намисто, що зовсім не пасувало такій крихітці. Циганочка старанно виводила знайому до болю мелодію, пританцьовуючи в такт. Слухачі посміхалися і щедро сипали монети та купюри в коробку, що стояла біля ніг юної виконавиці. Дівчинка, бачачи те, як її приймають, старалася ще сильніше.
Вона раптом підняла руки, роблячи чергове танцювальне «па», на її тонких зап’ястях блиснули браслети. І тут Андрій онімів. Він упізнав один із браслетів. Та й як не впізнати цю унікальну річ? Рожеві єдинороги — ексклюзив для доньки.
Звичайно, щоб бути до кінця впевненим, потрібно розгледіти прикраси ближче, але Андрію і так усе було гранично ясно. Дівчинка закінчила пісню, дорослі поплескали їй і почали розходитися. Андрій усе так само стояв, завмерши біля ліхтарного стовпа. Він не знав, що робити.
Підійти до дитини, запитати, звідки в неї цей браслет? Але не хотілося лякати маленьку циганочку. Краще вже дочекатися, коли за нею прийде хтось із дорослих. Напевно вони тут же, десь поблизу. Навряд чи таку крихітку залишили зовсім одну без нагляду.
І справді, через пару хвилин до дівчинки підійшов підліток років 12-13, смаглявий, чорноокий, кучерявий. Він посміхнувся співачці, запитав щось, та відповіла. Хлопчик поплескав її по голові, взяв за руку, потім підхопив вільною рукою коробку з грошима і повів циганочку геть із площі. Хвилюючись, Андрій пішов слідом за дітьми.
Справді, що ж робити? Звернутися до цього хлопчика?
