Артем припаркувався біля торгового центру і визирнув у вікно. Стояв ранній серпневий вечір. День уже схилявся до заходу, але влітку темніє пізно, до прохолодних свіжих сутінків ще далеко.
У Артема видався складний день на роботі: перевірка, підбиття підсумків за місяць, розвиток нового проєкту. Але чоловікові навіть подобалася ця багатозадачність. По-перше, цікаво. Вирішення питань, що постійно виникають, схоже на захопливу гру. По-друге, за підсумками місяця буде хороша надбавка до і без того високої зарплати.
Ну і по-третє, робочі питання відволікають від сумних думок, не дають занурюватися в минуле. Втома, завантаженість — ось порятунок від важких почуттів. Артем не поспішав виходити з автомобіля. У салоні добре, прохолодно, а там, на вулиці — пекло. Ось уже кілька тижнів стоїть аномальна спека. Люди з нетерпінням чекають осені, щоб зітхнути вільно.
Артем знову поглянув у вікно. У поле його зору потрапили двоє — чоловік середніх років і худенький хлопець-підліток. Високий такий, трохи незграбний. Він ішов і про щось жваво розмовляв із батьком, активно жестикулював, час від часу посміхався. Легка пружиниста хода, засмаглі довгі руки й ноги, стоптані кеди.
Коли Артем бачив таких ось хлопчаків, він незмінно замислювався про те, що в нього міг би бути зараз точно такий самий син. Йому б чотирнадцять цього літа виповнилося. Отримав би вже паспорт. Можливо, син захоплювався б програмуванням або спортом: футболом, баскетболом. А може, він би любив малювати.
Ось тільки що толку про це думати, якщо цей хлопчик навіть не народився. А може, це і зовсім не хлопчик був, а дівчинка? Але якесь шосте чуття підказувало Артему, що багато років тому він втратив саме сина. Причому зі своєї ж власної вини. Вважати інакше — значить просто намагатися себе виправдати й обманути.
Скільки разів за ці роки Артем пошкодував про свою поведінку! Але час назад не повернути. Йому залишалося лише мучитися почуттям провини, тужити за майбутнім, що не відбулося, сумувати за Вікою і марно намагатися шукати її риси в інших. Шукати і, звичайно ж, не знаходити.
Артем був іншим тоді: молодим, десь егоїстичним, навіть легковажним. До зустрічі з Вікою йому взагалі не хотілося згадувати себе того, колишнього. Соромно ставало, як він міг так поводитися. Артем зрозумів, що думки й спогади знову захоплюють його. Таке траплялося іноді.
Якісь ситуації з минулого, голоси, образи — все це його досі не відпускало. І чоловік припускав, що вже і не відпустить. Що ж, він цілком заслужив таке життя. Артем народився і виріс у досить забезпеченій для свого міста родині. Батько — успішний бізнесмен, мати — головна бухгалтерка великого заводу.
Великий, гарний будинок, дорогі іграшки, модний одяг, подорожі. Артем ні в чому не знав відмови. Крім батьків, його активно балували бабусі й дідусі з обох сторін. Хлопчик рано зметкував, що між ними йде свого роду змагання, кого онук любить більше. І хитрий хлопець став користуватися цим: грав на почуттях літніх родичів, маніпулював ними й домогався всього, чого тільки хотів.
Навчався Артем у престижній гімназії. Там у нього завжди було багато друзів. Хлопці, дівчата — у них склалася міцна і дуже весела компанія. Все це були діти із заможних родин, тому підлітки ні в чому собі не відмовляли: кафе, атракціони, розважальні центри, а пізніше — дорогі клуби, тусовки в барах.
Життя Артема було веселим і безтурботним. Він вступив до місцевого вишу, не захотів їхати до столиці, як батько його не вмовляв. «Національний університет — це зовсім інший рівень, інші перспективи», — навіював батько дорослому синові. Але цей самий син… Він чудово розумів, що там у нього не буде тієї свободи, що й тут.
Доведеться вчитися, сидіти над підручниками, інакше диплом не отримати. А тут… Тут у нього вже все схвалено. За наводками старших друзів Артем знав, кому і скільки потрібно платити перед сесією, щоб не витрачати молодість на лекції та семінари, і хлопець не збирався відступати від своїх планів.
Як завжди, все вийшло саме так, як йому і хотілося. Артем став студентом економічного факультету місцевого вишу, і настала для нього золота ера життя. Від батьків хлопець з’їхав. Бабуся і дідусь з боку батька подарували єдиному онуку на честь закінчення школи квартиру в центрі міста.
А бабуся і дідусь по мамі, у прагненні не відставати від родичів, піднесли йому ключі від дорогої іномарки. Артем відчував себе щасливим, всемогутнім, самостійним. Попереду було яскраве життя. Друзі, розваги, красиві дівчата. Навчанню в цьому щільному графіку місця просто не залишалося.
Артем майже не з’являвся в університеті. Так, навідувався перед сесією, щоб вирішити питання з викладачами. У їхньому виші це було справою звичайною. Дівчата… Артему зараз було соромно за своє ставлення до них тоді, у студентські роки. Хлопець вважав їх, напевно, красивими речами, створеними спеціально для нього і таких, як він.
Артем не рахувався з почуттями дівчат, не прислухався до їхніх бажань і вибирав собі супутниць як товар у магазині, суто за зовнішніми даними. В юності йому подобалися пані з модельними параметрами. Обов’язково великоокі, розкуті, усміхнені. На інших він просто не дивився.
Недостачі в подругах у симпатичного заможного хлопця не було. Дівчата самі липли до нього. Підходили знайомитися в клубі чи кафе, навіть підстерігали біля дверей університету і привертали увагу яким-небудь проханням. Природно, що за такого розкладу Артем відчував себе цінним призом. Йому здавалося, що можливо все.
Іноді Артему набридали легкі стосунки. Йому завжди подобалися важкі завдання, і він сам звертав увагу на яку-небудь дівчину, сам намагався домогтися її. Це було щось на кшталт гри: мисливець і жертва. Деякі пані якийсь час вдавали із себе недоступних красунь, але Артем розумів — гра почалася.
Він підключав усю свою чарівність, щоб зламати опір. Йому подобалося це — відчувати себе галантним, самому створювати щось на кшталт красивої казки: величезні букети троянд, милі плюшеві іграшки, вишукані прикраси, а ще сміливі безрозсудні вчинки на кшталт пісні про кохання з рок-гуртом під вікнами чергової красуні.
Артему подобалося вигадувати щось нове, дивувати, викликати захват і захоплення. І ось уже найхолодніша Снігова королева тане в його обіймах. Коли гра закінчувалася, інтерес Артема швидко згасав. Дівчина, яка ще нещодавно здавалася такою таємничою і привабливою, ставала раптом нудною і нецікавою.
Артем відсторонювався. Йому ставало прісно, тужливо, а він не терпів сірості у своїх буднях. Щоб розлучитися з черговою дамою серця, доводилося хитрувати. Це було вже не так захопливо і приємно, як початок стосунків, але що поробиш. Артем не любив жіночих сліз, його обтяжували довгі розмови й благання.
Все це пригнічувало і змушувало почуватися поганою людиною. Тому Артем віддавав перевагу тактиці звинувачення. Він завжди знаходив, у чому дорікнути пасії, яка не бажала змиритися з розставанням. Слабкі місця були у всіх. Так, можливо, це було занадто жорстоко.
Не виключено, що у дівчат після таких випадів Артема з’являлися комплекси, навіть, може, психологічні травми. Ну а як інакше? Інакше вони просто не відставали. Різні ситуації траплялися в житті Артема. Одна з його колишніх коханих, Вероніка, відзначилася особливо.
Після цієї історії Артем став набагато обережнішим. З Веронікою Артем познайомився в нічному клубі. Це була дівчина в його смаку: яскрава, красива, розкута. Вона так самовіддано витанцьовувала на танцполі, що не помітити її було просто неможливо. Дівчина вже явно була трохи напідпитку.
Довге волосся красиво розвівалося, коли Вероніка поверталася в танці. Дівчина перебувала в центрі уваги й явно отримувала від цього задоволення. Артем якраз зовсім нещодавно розлучився з Альоною. Вони зустрічалися майже три місяці — рекорд для молодої людини. І ось тепер хлопець перебував у пошуку нових пригод.
Звичайно, він одразу ж вирішив, що цього вечора піде з клубу тільки з нею, з красивою юною особою в зухвалій мініспідниці й босоніжках на високій платформі. Вероніка виглядала дещо навіть вульгарно. Артем одразу зрозумів, що з цією дівчиною йому не буде нудно. Одразу до неї хлопець не підійшов, спочатку треба придивитися.
Він милувався Веронікою близько години, перш ніж зважився на зближення. Дівчина прийшла в клуб з подругами. Ті вже давно повернулися за свій столик, а Вероніка все ніяк не покидала танцпол. Вона насолоджувалася всім цим: обстановкою клубу, гучною музикою, власними рухами. Це дуже приваблювало.
Артем просто посміхнувся їй, спіймавши її погляд. Вона на мить завмерла. Її величезні блакитні очі оббігли Артема з голови до п’ят, а потім їхні погляди знову зустрілися. Артем захоплено роздивлявся обличчя дівчини, яка одразу ж привернула його увагу. Поблизу вона виявилася ще красивішою, ніж бачилася здалеку.
Виточені вилиці, чітко окреслені губи, величезні, просто бездонні очі. Дівчина… Вона раптом, не кажучи ні слова, підійшла до Артема близько-близько. Хлопець, як заворожений, стежив за її граціозними рухами й чекав, чекав, що ж буде далі. Красуня явно перехопила ініціативу, і це було дуже цікаво й незвично.
Вероніка пильно подивилася Артему в очі й поцілувала його. Він, не вірячи в те, що відбувається, обійняв дівчину, притиснув до себе. Та не заперечувала. Потім вони танцювали вже разом. Артем зрозумів, що зачарований цією дивною дівчиною, і йому дуже подобався вогник у її очах.
Такий собі відблиск легкого божевілля. Таких подруг у нього ще не було. Вона дуже відрізнялася від інших. Потім вони все-таки познайомилися, дізналися імена одне одного. Вероніка потягла його за руку на балкон, там було тихо і безлюдно.
— Ти…
