Артем не раз пропонував їй вийти до нього у відділ, але Галя відмовлялася. Їй потрібно було займатися донькою. Дівчинка росла дуже вже хворобливою, в сад не ходила, яка вже тут робота. Але тепер Артем був готовий запропонувати Галі чудовий варіант. Вона стане нянею для Стьопки.
Зарплату їй Артем оформить хорошу, а займатися своїми професійними обов’язками Галя зможе, не відриваючись від доньки. Усім добре. І Галя при грошах і при роботі, і донька при ній, і Стьопка доглянутий. Та й дітям одного віку напевно буде цікавіше і веселіше разом.
Галя з радістю погодилася на цю пропозицію. Тепер вона щоранку приїжджала з донькою до Артема додому, а той зі спокійною душею вирушав на роботу, знаючи, що Степан у надійних руках. Це був якийсь неймовірно затишний і спокійний час. Артему тепер подобалося повертатися додому.
Там його зустрічала усміхнена Галя і веселі малюки. З кухні долинали дивовижні аромати домашньої їжі, на письмовому столі лежали дитячі малюнки. Чистота, затишок, тепло. Вечеряли вони зазвичай усі вчотирьох: розмовляли, сміялися, ділилися новинами дня. Артем, звичайно, не забував про старого.
Щовихідних вони зі Степаном обов’язково відвідували його. Дід радів за онука і був щиро вдячний Артему.
— Пощастило тобі, внучку, — казав він, куйовдячи Стьопчине волосся. — Вже й не знаю, за які заслуги нам доля таку людину послала.
Але минуло кілька місяців, і Артему зателефонували з опіки, щоб нагадати про те, що скоро Стьопку доведеться повернути в дитячий будинок. Термін тимчасової опіки добігав кінця. Від однієї думки про це в Артема серце крижаніло. Стьопка, довірливий, кумедний малюк, опиниться в казенних стінах.
Умови у Артема є, достаток більш ніж пристойний. Але дитину можуть віддати в повну сім’ю, а значить, Артему потрібно одружитися. Укласти несправжній шлюб, щоб за паперами все було як треба. Залишалося тільки знайти наречену. Але до кого звернутися з таким дивним проханням?
Це має бути людина, якій Артем може довіряти. Відповідь прийшла сама собою. Ідеальний кандидат щодня перебував удома у Артема.
— Галю, нам потрібно серйозно поговорити з тобою. Він змалював їй ситуацію, пояснив, чому йому необхідний цей штамп у паспорті, ну і, власне, зробив пропозицію.
Галя слухала Артема уважно, час від часу забуваючи дихати. Чоловік, дивлячись на неї, перебував у впевненості, що вона відмовиться. Ось зараз він закінчить, і Галя озвучить йому безліч причин, через які не може піти на це. І матиме рацію, все-таки справа така, вельми незвичайна.
— Артеме, ти скажи, будь ласка, ти зовсім мене не пам’ятаєш? Дивне запитання. Артем у вивченні втупився на Галю.
— Ну як не пам’ятаю? Звичайно, нас Віка познайомила. Що ти маєш на увазі?
— Ні, ми були й раніше знайомі, — зітхнула Галя. — Ну, точніше, я тебе знала.
Ти навряд чи мене помічав. Я ходила за тобою по п’ятах в університеті, заглядала тобі в очі, намагалася познайомитися. Умирала від любові, а ти міняв красунь як рукавички й, як мені тоді здавалося, посміювався над моїми почуттями. Потім-то я вже зрозуміла, що ти мене взагалі впритул не помічав.
— Так це… це був я? — Артем не міг повірити почутому. — Віка розповідала мені, що була у тебе раніше така ось нещасна любов, тільки потім цей хлопець ніби як у столицю поїхав, якщо я не помиляюся.
— Ну, це я подругам так сказала, коли зрозуміла, що хочу перегорнути цю сторінку свого життя.
Вони ж не знали, хто ця людина. Я їм розповідала про тебе іноді, але не показувала ніколи.
— Нічого собі! — тільки й зміг вимовити Артем.
— Це так дивно і несподівано. І ось тепер, через багато років, ти раптом робиш мені пропозицію? — усміхнулася Галя.
— Зрозуміло, що несправжню, але все ж… Ось так іронія долі.
— Ти й справді мене так кохала? Як я міг нічого не помічати?
— Кохала. Ніколи потім не відчувала таких почуттів ні до кого.
— Це й до кращого. Занадто вже вони були…
