я таких ніколи раніше не зустрічав, — захоплено зізнався їй Артем.
— Нічого дивного. Таких, як я, просто більше немає, — усміхнулася Вероніка.
Вероніка винаймала в місті кімнату. Колись вона приїхала сюди з села і навіть примудрилася вступити до юридичного вишу. Але до навчання душа дівчини ніколи особливо не лежала, хоча здібностями вона обділена точно не була. Просто їй подобалися розваги, спілкування, танці до ранку в нічних клубах, пригоди.
Все це не дуже добре в’язалося з роллю старанної студентки. На першому ж курсі красуня Вероніка закохалася в молодого і харизматичного викладача історії. Та так, що ні про що, крім його сірих очей, і думати не могла. Дівчина завжди відрізнялася прямим характером.
Вона звикла брати те, що їй подобається. Ну і, звичайно ж, Вероніка не стала приховувати своїх почуттів від цього молодого професора. Той не встояв перед чарами юної красуні. Про все стало відомо в деканаті. Професора змусили звільнитися. Ну а саму Вероніку за першої ж нагоди відрахували.
Треба сказати, це було нескладно, тому що дівчина рідко обтяжувала себе відвідуванням лекцій. У студентському житті її приваблювала зовсім інша сторона. У село дівчина повертатися не хотіла, нудно їй там було і душно. Вона з малих років мріяла вирватися з цього болота.
Але в гуртожитку, який надавався тільки студентам, після відрахування залишатися було не можна. Тому Ніці довелося влаштуватися офіціанткою в бар. Треба ж десь брати гроші на їжу і житло. Дівчину взяли на роботу неофіційно. Їм потрібні були красиві офіціантки для підняття настрою відвідувачам.
Платили непогано, вистачало і на оренду маленької квартирки, їжу і навіть недорогий, але ефектний одяг з місцевих бутиків економ-класу. Вероніку таке життя повністю влаштовувало. Робота непильна, обстановка приємна. Це був великий бар, щовечора тут збиралося багато гостей.
На сцені виступали місцеві музиканти, переважно рок-гурти й рок-солісти. Вероніці подобалася ця музика. Взагалі тут вона почувалася у своїй стихії. Звичайно, на юну красуню звертали увагу і гості, і персонал, і музиканти. У цьому барі дівчина і познайомилася з Дмитром, своїм першим справжнім коханням.
Це був соліст гурту, що мав тут найбільший успіх. Загалом, скоро вони стали жити разом. Дмитро показав Вероніці світ, вони об’їздили багато міст країни. Гурт Дмитра гастролював країною, даючи концерти то тут, то там: тусовки, вокзали, бари й навіть концертні зали. Потім Дмитро зустрів іншу музу.
Вероніка довго переживала розставання, але потім вирішила, що витрачати молодість на тугу і жаль не варто, тим більше що в неї знову з’явився шанувальник. Вероніка свідомо вирішила більше не закохуватися. Двічі це не принесло їй нічого доброго. Тепер вона просто жила, насолоджувалася спілкуванням, молодістю, свободою.
Отримувала від життя лише задоволення і не думала про майбутнє. Вона була трохи ненормальною, і це дуже приваблювало в ній Артема. Самому йому не вистачало її легкості та безбашенності. Вероніка могла сісти за кермо після пляшки шампанського і на високій швидкості проїхати повз пост патрульної поліції.
Вона безстрашно сиділа на дахах висотних будинків, звісивши вниз довгі ноги, легко сходилася з людьми, навіть здійснювала дрібні крадіжки в магазинах не через необхідність, а так, заради азарту. Та багато чого ще було, всього і не перелічити. Артему ніколи не було з нею нудно.
Він не знав, чого очікувати від дівчини в наступний момент. І це паморочило голову. Вероніка писала вірші та віртуозно грала на гітарі, а ще дотепно жартувала і красиво співала. Вона незмінно приваблювала до себе людей. Людина-свято, поруч із якою ніколи не нудно. І ця приголомшлива дівчина була по вуха закохана в Артема.
— Ти особливий, — не раз говорила Вероніка, серйозно дивлячись на Артема. — Мені з тобою добре. Ти розумієш мене, мою душу, ти найкращий.
Артем танув від цих слів. І справді відчував себе унікальним. Приємно було усвідомлювати, що Вероніка, яка незмінно приковувала до себе чоловічі погляди, де б не з’являлася, так віддана саме йому.
Красуня, дикунка. У неї було багато знайомих. Здавалося, що все місто — її друзі. Але близьких стосунків дівчина ні з ким не заводила. Потусуватися разом, з’їздити кудись — це будь ласка. Тільки от душу вона виливала одному Артему. Вероніка не спілкувалася більше з батьками.
Ті завжди хотіли виліпити з неї щось інше, переробити, зробити тією, ким вона не є насправді.
— Та що говорити, — сумно зітхала дівчина. — Адже вони взагалі хотіли сина. І тому, напевно, їм усе в мені не подобалося.
Вероніка не так сміялася — занадто голосно і дзвінко. Не так розмовляла — занадто багато і швидко.
Не з тими дружила, недостатньо добре вчилася, зухвало поводилася. Загалом, до дівчинки придиралися з приводу і без. Тому вона і вирішила втекти з дому якомога раніше, вступити до вишу і виїхати в місто. Спеціальність для доньки вибрав батько. Він вирішив, що та зобов’язана стати юристом.
Ніка погодилася. З батьком просто неможливо було сперечатися. Ну а вже в місті, вирвавшись з-під тотального контролю матері й батька, дівчина нарешті зважилася стати собою, про що жодного разу не пошкодувала.
— Вони, коли дізналися, що я з універу вилетіла, хотіли повернути мене і «довиховати». Але я як уявила це… ну вже ні!
Я пішла наперекір волі батька, і він сказав, що в такому разі я їм більше не донька, і на їхню допомогу розраховувати більше не можу, живи як знаєш. Ось що він мені сказав. Ну а мені того і треба було, ось і живу, як знаю, і ні про що не шкодую. Артем дивувався, слухаючи розповіді Вероніки.
Вона була молодшою за нього на цілий рік, а стільки вже всього в житті випробувала, стільки всього побачила. Минув час, і Вероніка з її нескінченними тусовками почала втомлювати Артема. Йому хотілося іноді провести вечір вдома перед телевізором, але дівчина знову і знову тягнула його на вулицю.
То її в бар тягнуло з непереборною силою, то вона пропонувала стрибнути в річку прямо з мосту на міській набережній, то просто нічним містом погуляти. Авантюризм дівчини, такий привабливий раніше, перетворився для Артема на істотний її недолік. Жити, ніколи не знаючи, чого очікувати від цієї ненормальної?
Колись це розбурхувало і радувало, тепер дратувало. Вероніка кохала Артема, хлопець відчував це, розумів, і припускав, звісно, що розставання з нею буде нелегким. Але те, що послідувало далі… він навіть уявити таке не міг. Артем дедалі сильніше переконувався в тому, що з Нікою час розлучатися.
Вона жила в його квартирі вже майже рік, тут усюди були її речі. Артем поки навіть не припускав, як це виглядатиме — її переїзд. Вона збирає валізи й вирушає в нікуди? Важкий момент. Він ніколи раніше не запрошував у свій дім дівчат для спільного проживання, та й взагалі ні з ким так довго не був разом.
Ніка помічала, що щощось між ними не так, вона ставила запитання.
— Що з тобою? Щось не так зі мною? Що між нами відбувається?
