— з усмішкою звернувся до дівчини Артем.
Він був радий можливості заговорити з нею під таким благовидним приводом.
— Так, — усміхнулася у відповідь прекрасна незнайомка. — Мені потрібно в бухгалтерію, і я ніби як заблукала.
— Із задоволенням вас проведу.
Артем навмисно повів її найдовшим шляхом. По дорозі вони познайомилися, розговорилися. Віка спілкувалася легко і невимушено, ніби знала Артема багато років. І ця манера дуже імпонувала хлопцю. Йому зовсім не хотілося з нею розлучатися, коли двері бухгалтерії все ж замаячили на горизонті.
— Ну, ось ми і прийшли, — з легким розчаруванням у голосі промовив Артем. — Якщо чесно, мені не хочеться тебе туди відпускати.
— Чому? Там такі злі співробітниці? — пожартувала Віка.
— Не в цьому справа. Просто мені зараз потрібно терміново їхати, а коли я повернуся, тебе вже не буде.
— Розумію, — кивнула дівчина, а потім додала: — Я відчуваю те саме.
Після цих слів Артема ніби захлеснула тепла хвиля. На душі стало світло і легко, світ навколо заграв яскравими фарбами. Він теж їй подобається! Це ж щастя справжнє. Артему раптом захотілося згребти її в оберемок і закружляти коридором.
— Приємно чути, — Артем обмежився стриманою фразою. Але його сяючі очі поза всяким сумнівом передали Віці ту радість, що відчув хлопець після її слів. Артем попросив телефон Віки. Та протягнула йому свій мобільник. Хлопець швиденько набрав з нього свій номер і зробив дозвон.
— Ну все, — усміхнувся він дівчині, — тепер ми на зв’язку, я обов’язково зателефоную.
— Буду чекати, — серйозно відповіла дівчина.
І він зателефонував. Звичайно ж, зателефонував того ж дня, як тільки повернувся з управління і відзвітував перед генеральним. До кінця робочого дня залишалося ще кілька годин.
Віка закінчувала трохи пізніше, ніж Артем. Вони домовилися, що хлопець заїде за нею ввечері прямо на роботу. Він і заїхав. Прибув трохи раніше обумовленого часу і довго сидів у машині, уважно дивлячись на ганок офісної будівлі. З дверей виходили люди, по одному і групами, але Віки серед них не було.
А потім з’явилася вона. Артем вискочив з автомобіля і кинувся їй назустріч. Спочатку вони трохи посиділи в кафе: знайомилися, дізнавалися одне одного ближче, розповідали про себе якісь важливі моменти. Віка жила удвох з матір’ю в невеликій квартирі в новобудовах. Вона закінчила економічний факультет місцевого вишу.
Артем навчався там же. Можливо, якби він частіше відвідував заняття, то зустрів би Віку раніше. Правда, навряд чи вона б його тоді зачепила. Хлопця в той час приваблювали тільки дами з модельною зовнішністю. Та й зовсім нещодавно все йшло точно так само. Артем зараз і сам не розумів, чим же його так вразила Віка.
Зовні це був зовсім не його типаж. Але ось спілкування… Спілкуватися з нею було неймовірно приємно і легко. Вони з Вікою були дуже різними. Артем впевнено йшов по життю, любив галасливі компанії, не боявся говорити людям правду в очі, нехай навіть це їх і ображало. Він не любив розбиратися в почуттях оточуючих.
Віка ж була дуже делікатна. Вона боялася поранити інших і дуже чутко реагувала на зміни настрою людей. Спокійна, умиротворена, серйозна. Працьовита і неймовірно відповідальна. Трохи ляклива, але водночас здатна для досягнення поставлених цілей на багато що. Артем і Віка.
Вони немовби доповнювали одне одного, як дві половинки одного цілого. Їх, таких різних, тягнуло одне до одного з непереборною силою. Їм взагалі розлучатися не хотілося. Тому вони й гуляли до пізньої ночі, просто взявшись за руки, і сиділи в обнімку в автомобілі.
Віка любила музеї та виставки, а ще їй подобалися неспішні прогулянки, душевні розмови, поїздки за місто в місця, де можна спокійно милуватися природою. Артем же показав їй дещо інший світ. Він витягував Віку на рок-концерти, запрошував у свої галасливі веселі компанії.
Віці все це було теж дуже цікаво. Артем точно знав, що вона не лукавить, не намагається зображати радість, щоб догодити йому. По-перше, якось так вийшло, що вони від самого початку були дуже щирі одне з одним. Тому Віка не стала б приховувати своїх почуттів.
По-друге, Артем же прекрасно бачив її очі. У них були й захоплення, і захват, і інтерес. Артем відчував себе щасливим поруч із нею і дякував долі за те, що тоді зіткнувся з Вікою у дверях і не пройшов повз. Хлопець познайомився з матір’ю Віки. Нею виявилася приємна жінка.
Вона готувала неймовірно ароматний чай з якихось дачних трав і пекла дивовижні пироги. Віка все нарікала, що в неї так не виходить. Але Артем — він був готовий пробачити їй і невміння готувати, і непристосованість до домашнього господарства, а її сором’язливість взагалі викликала в нього розчулення.
Артем усе не знав, як запропонувати Віці переїхати жити до нього. Після Вероніки він так ніколи нікого до себе і не запрошував. Звичайно, логічніше було б зробити Віці пропозицію. Зустрічалися вони вже майже рік, вік у обох був цілком підходящим для шлюбу, але Артем усе-таки сумнівався.
Боявся він зробити такий важливий крок. Причин тому було безліч. Батьки з ранніх років застерігали сина від необдуманого шлюбу. «Ти хлопець видний, заможний, наречений більш ніж завидний», — наставляла спадкоємця мати. «Навколо тебе будуть витися дівчата, які мріють про шлюб з розрахунку».
«Такі спочатку одружують на собі багатенького хлопчика, а потім розлучаються і на законних підставах вимагають з нього гроші та майно. Знаєш, скільки таких історій? Будь обережний». Не те щоб Артем підозрював Віку в жадібності, ні, він ніколи не думав про неї так.
Але в голові міцно засіла думка про те, що шлюб, весілля — це неймовірно відповідальне і зважене рішення, і поспішати з цим не варто. Та й куди їм поспішати, справді? Обидва ще досить молоді, потрібно жити у своє задоволення, веселитися, подорожувати, а весілля та інші умовності — це почекає.
Крім того, Артем усе-таки не хотів позбавляти себе шляхів до відступу. Так, зараз у них з Вікою все ідеально, але хто знає, що буде далі? Ні, Артем кохав Віку і прекрасно усвідомлював це. Таких сильних почуттів він раніше ніколи й ні до кого не відчував, тільки от хто знає, що чекає на них попереду.
Історія з Веронікою зробила хлопця дуже обережним. До того ж шлюб передбачає народження дітей, а ось до цього Артем точно не був готовий. Взяти на себе таку відповідальність? Ну вже ні. Він ще не нагулявся. У житті стільки всього цікавого і без цих пелюшок-сорочечок.
Перед очима Артема був приклад одружених друзів: з появою дітей стосунки між молодим подружжям змінювалися, і найчастіше в гірший бік. Новоспечені батьки втомлювалися, весь свій час присвячували тільки малюкам, починали звинувачувати одне одного з побутових питань.
Вони ніби переставали жити для себе. У таких людей розмови крутилися тільки навколо дітей: хто коли пішов, хто якими талантами володіє, які коляски краще вибирати й таке інше. Ці бесіди навівали на Артема жахливу тугу. Ні, не готовий він ще був до батьківства.
Йому хотілося жити для себе і насолоджуватися молодістю, не присвячувати весь свій час кричущим спиногризам. Ні, коли-небудь потім, у далекому майбутньому, Артем бачив себе батьком, але точно не в найближчі 5-7 років. Загалом, поки Артем роздумував про те, як запропонувати Віці переїхати до нього, обходячи питання весілля, вона сама заговорила про спільне проживання.
Артем почувався повним дурнем: стільки роздумував на цю тему, будував якісь плани, мучився сумнівами, а всього-то й треба було відверто, як і завжди, поговорити з Вікою. Виявилося, що вона сама давно думала про те, щоб переїхати до нього, а про весілля, до речі, теж поки не думала.
— Я розумію, що ніби як не повинна говорити таке, але так хотілося б засинати й прокидатися у твоїх обіймах, та й на роботу мені від тебе добиратися простіше.
Артем просіяв. Ось так ось легко вирішилося питання, над яким він болісно роздумував довгий час. Віка ніби читала його думки.
Тепер Артем і Віка розлучалися тільки на час роботи. Вони жили разом, однією сім’єю. Спочатку, звичайно, був етап притирання. Віка виявилася зовсім несамостійною в побутовому плані, але воно й зрозуміло — все-таки з мамою жила. Артем навчив її багато чому: і готувати, і швидко наводити в кімнатах чистоту.
Це було весело і дуже мило. Здавалося, такі заняття ще сильніше зближують Віку і Артема. Віка виявилася здібною ученицею, яка швидко перевершила свого вчителя. Вона полюбила готувати складні, незвичайні страви.
— Може, тобі пора професію змінити?
