Будинок є, їжа в холодильнику мається. Не всім же так багато, як ви, жити.
Велика частина країни так само, як і ми зі Стьопкою, кукує. Не розводь трагедії на рівному місці. Допомагаєш хлопчині з бідної сім’ї? Що ж, дякую величезне. Цей внесок нам не зайвий. А не у свою справу не лізь. Старий не міг погодитися з тим, що робить щось неправильно.
У його картині світу таке життя було варіантом норми. Усі так живуть. Артем продовжував відвідувати Стьопку і допомагав сім’ї продуктами. Він і сам не розумів, чому раптом так прикипів душею до Степана. Можливо, побачив у ньому свого ненародженого сина. Хлопчина тягнувся до Артема.
Він полюбив його всією душею, навіть якісь вироби для нього майстрував. Це було дуже мило. Артем ловив себе на думці, що весь тиждень чекає на п’ятницю. Саме цього дня він відвідував Степана і його діда, і ніякі справи не могли відвернути його від візиту. У старого був номер телефону Артема.
Той залишив його йому про всяк випадок. Мало що, раптом допомога терміново знадобиться. Але дід ніколи його не турбував. А тут раптом зателефонував серед тижня. Артем одразу зрозумів: справа кепська.
— Біда у нас, — повідомив дід. — Приїжджай. Степана забирають у мене.
Артем тут же примчав до знайомого будинку. Він дуже переживав за Стьопу. Раптом з хлопчиком щось сталося? Старий же не пояснив толком, куди забирають малюка, може, в лікарню. Але Стьопка виявився здоровим. Він, зарюмсаний, сидів у діда на колінах і з переляком дивився на двох жінок у поліцейській формі.
Побачивши Артема, Стьопка знову розплакався. Напевно, цього разу від полегшення. І в його темних оченятах було стільки надії на доброго дядю!
— Ось, говорив я тобі, — погладив його по голові дід. — Говорив, що дядя Артем приїде, і все стане добре.
— У чому справа? — запитав Артем у співробітниць поліції.
— Ми намагаємося вилучити дитину, щоб передати її в дитячу установу, — пояснила одна з жінок. — А цей чоловік, який стверджує, що є дідом хлопчика, він її просто не віддає.
— Нервує дитину, — підключилася друга співробітниця.
— Хлопчик нас тепер боїться, вчепився в діда і ні в яку не йде до нас.
— Свєтка померла, — пояснив зі свого кутка старий. На очах його при цьому виступили сльози, але він зусиллям волі загнав їх назад. — Виявляється, тиждень як тому… Учаділа в гаражі з приятелями, вони там пили й музику слухали.
— І тепер Стьопку в дитячий будинок, бо я йому ніхто за документами, а я не віддам! Не можна його від рідного діда забирати! Так ось воно що. Стьопа тепер круглий сирота. Дідові його навряд чи залишать: вік невідповідний, та й спосіб життя той ще.
Але ж Стьопці справді не можна в дитячий будинок, він там зламається. Це волелюбний і допитливий малюк, який так потребує любові та уваги. Нелегко йому доведеться в притулку.
— А чи не можна залишити все так, як є? Ну, принаймні, поки що? — уточнив Артем.
— Справа в тому, що мати не брала участі в житті дитини, хлопчик її й не знав, він виховувався у діда. У цьому плані для Степана нічого не зміниться. Я за ним наглядаю, обіцяю щодня тут з’являтися.
— У нас припис, — похитала головою старша зі співробітниць поліції.
— Ми повинні його забрати. Дід може спробувати оформити опіку, але, чесно кажучи, не думаю, що в нього вийде.
— А якщо опіку оформлю я? Ці слова вилетіли з вуст Артема раніше, ніж він устиг добре обдумати думку. Тільки вимовивши фразу, чоловік зрозумів, що справді готовий до такого.
Він із задоволенням стане батьком Стьопки — люблячим, уважним, турботливим.
— Я не проти, — запевнив дід, обіймаючи онука. — Стьопці з Артемом добре буде, вони один одного люблять. Я все, що потрібно, підпишу, тільки не забирайте його в дитячий будинок.
— Ви? — здивувалася жінка з поліції. — Ви можете, звичайно. На вас ми оформимо тимчасову опіку, це ненадовго. Якщо ж хочете взяти його назовсім, доведеться пройти школу прийомних батьків, зібрати безліч довідок, ну і… також знадобиться згода вашої дружини.
— Я не одружений.
— Ну, тоді про усиновлення не може бути й мови. Дитині потрібна повна сім’я.
— Добре, давайте поки оформимо тимчасову опіку, а далі вже розберемося.
— Це можна. Тільки дитина повинна жити в іншому місці, не тут.
— Згоден.
Артем, підключивши всі свої зв’язки, швидко оформив на Стьопку тимчасову опіку. Він перевіз хлопчика до себе. Степан навіть рот від подиву розкрив, коли побачив чисту простору квартиру. Малюк ніколи не бував у таких будинках. Звичайно ж, тут йому дуже сподобалося.
Але Артему потрібна була няня для Стьопи. Чоловік же багато працював, він не міг присвячувати весь свій час дитині. І тут Артем згадав про Галю. Галя, подруга Віки. Добра, чуйна, розуміюча. Саме Галя колись допомогла Артему прийти до тями, повернутися до життя.
Вони все ще спілкувалися іноді: переписувалися в соцмережах, вітали одне одного зі святами. Артем знав, що Галя нещодавно розлучилася з чоловіком. Пішла від нього з маленькою донькою, Стьопчиною одноліткою. Жінка через постійні лікарняні втратила роботу і тепер заробляла якісь копійки…
