— У голосі професора виразно пролунало роздратування. — Можете навіть спробувати судитися з ним, але це після. Зараз головне — операція.
А потім професор розповів деталі. Майбутня операція була складною, дуже складною. Робити її пацієнтові у такому стані візьметься далеко не кожен кардіохірург. Необхідне лікування в столиці, а це проїзд, проживання, оплата дорогих медикаментів. Та й сама операція коштувала просто нечуваних грошей.
Коли професор озвучив суму, Альона здригнулася. Їм із матір’ю просто ніде взяти таку суму. Хіба що квартиру продати і на вулиці опинитися. Але навіть якщо і так, все одно нерухомість так швидко не реалізувати, а гроші потрібні просто зараз.
— Все це необхідно зробити якнайшвидше, — казав професор, серйозно дивлячись на розгублених відвідувачок. — Рахунок йде буквально на дні.
— А що буде, якщо не оперуватися? — спитала мати Альони. — Просто не уявляю, де взяти таку суму. Чи можлива лікарська терапія?
— Ні, — одразу відповів лікар. — Ніякі ліки вам уже не допоможуть, лише операція.
— Як нам бути? — прошепотіла Альона. Вона ледве боролася зі сльозами, що підкочували до очей.
Всі колишні переживання з приводу розчарування в Олегові раптом здалися дівчині цілковитою дурницею. Ось вона, справжня біда. І що з нею робити — незрозуміло.
— Спробуйте звернутися до благодійного фонду, — порадив професор. — Вони відкривають збори на лікування, багатьом допомагають.
Лікар забігав пальцями по клавіатурі у пошуках потрібної папки. Знайшов шукане та роздрукував аркуш із переліком благодійних фондів.
— Ось. Це список фондів, які реально допомагають, а не займаються шахрайством.
Альона схопилася за цей перелік як потопаючий за соломинку. Дорогою додому мати й дочка мовчали.
Кожна думала про своє. Жінка робила для себе непростий вибір: боротися чи залишити все як є, бо сили у цій битві надто нерівні. Альона ж гарячково шукала вихід. Вона не бачила іншого шляху, крім боротьби, боротьби за життя матері до останнього. Прийшовши додому, дівчина насамперед обдзвонила кожен благодійний фонд зі списку.
Альона сподівалася, що їм допоможуть, була певна в цьому. Але ніхто й братися не хотів. Альона отримувала різні відповіді на своє звернення. Хтось одразу казав, що вони спеціалізуються виключно на хворих дітях, ніби дорослі не потрапляють у тяжкі ситуації чи менше хочуть жити.
Були незрозумілі відмови без тлумачного пояснення причин, і лише в одному місці Альоні розкрили очі.
— Розумієте, — винуватим голосом пояснювала жінка, яка відповіла на дзвінок, — ситуація у вас не надто «ефектна». Ось маленьких дітей усі жаліють та перераховують їм гроші. Ну ще батькам та матерям малюків допомагають, щоб дітлахи сиротами не залишалися.
Особливо матерям. У вас жінка… ваша мама — доросла, працююча, доньку вже виростила, тобто ніхто до дитячого будинку не піде, якщо що. Шансів, що на прохання відгукнуться, майже немає. Альона була вдячна співрозмовниці за цю хай жорстку, але правду. Принаймні тепер зрозуміло, чому їм відмовляють усі фонди.
Це означає, що потрібно шукати інші шляхи виходу зі складної ситуації. Сподіватися на фонди — лише час дорогоцінний втрачати.
— Мам, давай квартиру виставимо на продаж. Дешевше, щоб скоріше покупець знайшовся, — запропонувала дівчина.
— Що ти, — зітхнула жінка. — Операція… Вона невідомо ще, допоможе чи ні. А ти, якщо що, без свого кутка залишишся.
І як жити будеш? Ні, нехай все йде як йде.
— Ні! — вигукнула Альона. — Ні, навіть не думай про таке. Ми знайдемо гроші, у нас все вийде.
Кожну вільну хвилинку Альона тепер моніторила вакансії.
Вона готова була на все: їздити вахтами на Північ, відгукуватися на сумнівні оголошення, що пропонують явно незаконну діяльність за відносно хороші гроші. Але дівчина швидко зрозуміла, що це не вихід. Поки влаштується, поки пропрацює пару місяців, щоб мати можливість оформити кредит, дорогоцінний час буде вже втрачено.
Та й самій би в біду не потрапити, на шахраїв не нарватися. Занадто підозрілими виглядала більшість оголошень, в яких обіцялися «золоті гори». А якщо з нею щось трапиться? Як мама це переживе? Хто їй допоможе? Альона була у розпачі.
Вона щодня ридала від безсилля потай від матері. А ось та, навпаки, виглядала напрочуд спокійною. Вона ніби прийняла свою долю і навіть не намагалася нічого вдіяти. Розуміла, що це марно. Якось Альона пішла на відчайдушний крок. Звернутися їй більше не було до кого, тому вона набрала Олега.
Так, вони не спілкувалися весь цей час. Олег не дзвонив, не писав, навіть не намагався перепросити за свою поведінку в ресторані. Здавалося, його цілком влаштовувало те, що Альона сама випарувалася з його життя. Проблемою менше. Гора з плечей.
Дівчина після всього, що сталося, зневажала Олега, вважала його нікчемним маминим синком. Її навіть саме його ім’я дратувало. Вона видалила всі спільні фотографії, щоб випадково не натикатися на них у телефоні. Ці знімки знову і знову робили їй боляче. На них вона була така щаслива, така закохана і навіть не уявляла, що чекає на неї попереду.
Але так чи інакше допомогти їй міг лише Олег. Він заможний, грошей не рахує. Можливо, дасть їй у борг під розписку потрібну суму, нехай навіть із відсотками, аби скоріше отримати гроші. У банку Альоні такий кредит нізащо не дадуть. Платоспроможність надто низька. Але вона намагатиметься, підроблятиме де тільки можна, аби швидше виплатити борг.
Роботи Альона не боїться. А ось перспектива втратити маму лякає до судом. Звичайно, нелегко було набрати номер Олега. Але ж це заради мами. Якби не її хвороба, Альона, звичайно, ніколи не звернулася б до нареченого, що не відбувся. Олег відповів одразу ж. Голос його звучав дещо здивовано. Але ні провини, ні каяття в ньому не звучало.
Олег розмовляв з Альоною як ні в чому не бувало. Ніби йому колишня однокласниця раптом зателефонувала.
— Ну, привіт, як справи? — ввічливо поцікавився хлопець.
— Не дуже, — зізналася Альона.
— Сподіваюся, ти не почнеш зараз мені про свої засмучені почуття розповідати? Просто я таке не люблю. Що було, те було. Було й минуло. Живемо далі.
— Та тут зовсім не про засмучені почуття йдеться, — зітхнула Альона. — Розумієш, моя мама, вона дуже хвора. Я тобі розповідала. Пам’ятаєш, серце в неї?
— Щось пригадую таке. Ну і що далі?
— А далі те, що їй терміново потрібна операція, інакше вона помре.
— Співчуваю. Це сумно. Сподіваюся, у неї все буде гаразд.
— Проблема в тому, що операція не безплатна. Вона коштує цілу купу грошей. У нас таких немає і взяти ніде.
— А, все зрозуміло, — усміхнувся Олег. — Треба ж, моя мати, виявляється, провидиця. Адже вона попереджала, що так все і буде.
— Як?
