— Ну а в тебе що за біда трапилася, люба? Ти не соромся, розкажи. Добра ти дівчина, допомогла мені тоді, не залишилася байдужою. Може, і ми чимось тобі зарадимо?
Альона зітхнула. Чим? Ну чим їй могли допомогти ці люди? Альона зіткнулася з невирішуваними проблемами, надто складними для неї.
І ніхто, ніхто на всьому білому світі не може їй допомогти. Проте дівчина раптом зрозуміла, що їй дуже хочеться поділитися з кимось своїм лихом. Андрій та його бабуся — вони вислухають її, це точно, і хоча б поспівчувають, пожаліють.
Альона усвідомила раптом, що весь час приховувала свої тривоги від інших. Навіть із мамою не могла поділитися потаємним, оскільки в тієї хворе серце і хвилюватися їй не можна. А тут — ось вони, потенційні слухачі. Сидять поруч, самі просять відкрити душу. Ну, Альоні цього зараз і треба.
— Ну то як? Розкажеш нарешті, що з тобою сталося? — знову поставила запитання старенька.
— А ви не поспішаєте? — уточнила Альона. — Історія у мене не надто коротка.
— Не поспішаємо, — хором відповіли бабуся та онук.
— Ну добре, — кивнула головою Альона.
— Тільки я пропоную влаштуватися нам у якомусь приємнішому місці, — сказав Андрій, озираючись на всі боки. — Ну, он там начебто непогана піцерія. Як вам така ідея?
— Я за! — відразу відгукнулася старенька.
— Я теж, — кивнула Альона, гарячково міркуючи, скільки грошей залишилося в неї на картці.
— От і чудово.
Затишна обстановка, стильні меблі, приємна музика. Інтер’єр піцерії спонукав до розмови. Андрій, незважаючи на заперечення Альони, сам сплатив замовлення. Компанія влаштувалася за столиком, що сховався за стелажем із живими квітами.
— Ну, тепер розповідай про своє лихо, — усміхнулася старенька. — А ми вже подумаємо всі разом, чим тобі допомогти.
— Добре, — кивнула Альона, все ще дивуючись. Навіщо цим людям її вислуховувати і тим паче допомагати їй? Подумаєш, заплатила за стареньку у тролейбусі. Так це ж дурниця, вчинок, що не вартий обговорення. Але раз вони так просять…
І Альона розповіла їм усе.
І про своє життя удвох із мамою в крихітній квартирці, і про постійне почуття провини за хворобу найдорожчої людини, і про страхи за життя та здоров’я матері, які Альона відчувала з раннього віку. Дівчина згадала і про Олега, розповіла, що саме на зустріч із його батьками їхала того дня у тролейбусі.
Подробиць про поведінку матері та батька коханої людини не повідомила, обмежилася лише фразою, що ті дали зрозуміти, що вона не пара їхньому сину, і сказала, що після цього розлучилася з нареченим. Ця історія не мала особливого відношення до справи. Але Альона не втрималася. Розставання з Олегом досі мучило її. Дівчина нікому не розповідала про свої почуття та переживання.
А тут раптом знайшлися уважні слухачі. Ну і заодно вже дівчина поділилася з ними тим, що все ще гнітило її душу, — розчаруванням у коханій людині.
— Гнилі люди! — винесла вердикт старенька. — Нехороші. Нічого путнього у їхньому житті не буде. Одружать свого великовікового сина з підходящою дамою. Ні кохання між ними не буде, ні злагоди. Плавали, знаємо. Багато таких прикладів перед очима. Життя ще не раз покарає і Олега твого нікчемного, і його батьків.
Андрій нічого не сказав. Але він дивився на Альону з таким співчуттям, з такою участю, що слів не було потрібно. Дівчина відчувала підтримку та схвалення цієї людини. Приємні відчуття. Потім знову настала частина історії про маму. Альона розповіла про прийом у іменитого професора та про його вердикт.
— І ось тепер мамі потрібна дорога операція, причому терміново. Я намагалася знайти гроші, чого тільки не робила. Навіть до Олега звернулася, але він вважав мене ледь не шахрайкою. Тому я й розридалася на зупинці. Після розмови з ним.
— От же дурник! — спересердя вигукнула старенька. — Зовсім на людях не розуміється.
Я тебе вдруге в житті бачу, і то розумію, що ти дуже чесна та скромна дівчина. А він із тобою стільки часу зустрічався і нічого так і не усвідомив. Валянок. Олег, якого ця старенька навіть не знала, дуже дратував її. Це виглядало навіть кумедно. Якби не трагічність ситуації.
— Загалом, грошей мені взяти ніде, — підбила підсумок Альона. — А без операції мама… мама…
Дівчина все ніяк не могла вимовити страшне слово. Але слухачі й так усе зрозуміли. Старенька обійняла Альону за плечі, почала гладити її по голові. Альона знову розплакалася. Ну куди їй діватися від цих дурних сліз? Тільки дівчина нічого не могла вдіяти.
Її вперше слухали. Їй уперше співчували. Це дорогого вартувало. Тільки ж біда нікуди не поділася. І проблеми самі собою не випарувалися. Гроші з повітря не матеріалізувалися. Старенька заспокоювала Альону, шепотіла якісь втішні слова, від яких і справді ставало легше.
А Андрій… Він мовчки дивився на цю картину і явно щось міркував.
— Про яку суму йдеться? — нарешті спитав чоловік.
Альона озвучила цифри, які вганяли її саму в паніку. Андрій здивовано підняв брови.
— А ти як думав, онучку? — зітхнула старенька. — Отакі в нас зараз ціни.
Простій людині і захворіти не можна.
— І що, безплатно цю операцію ніяк не можна зробити?
— Можна, — відповіла Альона, якій уже вдалося впоратися з емоціями не без участі доброї старенької. — Безплатно можна, але чекати черги майже рік. У мами немає стільки часу.
— Ну що ж… Я готовий дати таку суму на лікування, — промовив Андрій.
Бабуся з гордістю та схваленням глянула на онука. Альона від подиву витріщила очі. Андрій може дати їй таку суму? Але він зовсім не виглядає такою вже багатою людиною. Одягнений і добротно, але не химерно. Автомобіль у нього хороший, але не елітний, як у того ж Олега.
Та й узагалі, як прийняти такий подарунок від практично незнайомих людей? У голові в Альони зашуміло. Ну як вона може думати про такі деталі, коли її мама повільно згасає без операції? І ось треба ж, все одно переживає, тривожиться.
— Боюсь… Боюсь, я не зможу прийняти таку суму. Це якось неправильно.
— Все правильно і справедливо, — запевнила старенька. — Ти допомогла мені у важкій ситуації, а зараз Андрій допомагає тобі. Бумеранг. Чула про таке?
— Суми зовсім різні.
— І що?
