— не здавалася старенька. — У кого які можливості.
— Не хвилюйся, — усміхнувся Андрій і накрив своєю теплою долонею руку Альони. Дружній заспокійливий жест, від якого у дівчини стало світліше на душі. — У мене справді є така можливість. Більше того, я щороку витрачаю певну суму на благодійність. Це залізне правило, тож…
Альона зовсім нічого не розуміла.
Якщо цей Андрій такий багатій, то чому в його бабусі не було із собою грошей на проїзд?
— Андрій у мене молодець. Він успішний бізнесмен, — із гордістю заявила старенька. — Я ж його з пелюшок виростила. Коли його батьки загинули, він зовсім крихіткою був. Я і не рідна йому бабуся навіть. Просто самотня сусідка. Не змогла змиритися з тим, що дитина моїх любих сусідів до дитячого будинку потрапить.
Ну і взяла до себе. Ростила як свого онука. А він із малих років розумний був не по роках. І серйозний. Я одразу зрозуміла, що хлопчина далеко піде. Так і вийшло.
— Бабуся не втрачає моменту мною похвалитися, — усміхнувся Андрій. — Але вона має рацію. Мені справді вдалося побудувати бізнес, який приносить стабільний дохід.
Ми робимо меблі на замовлення. У нас вже багато філій, причому не лише у нашому місті.
— У столиці навіть є філія, — вставила репліку старенька, з обожнюванням поглядаючи на онука.
— Щороку я витрачаю певну суму на благодійність. Нехай цього року це буде твоя мама. Тим паче, здається, сама доля підлаштувала цю нашу зустріч.
Яка була ймовірність нам натрапити на тебе саме в той момент, коли ти ридала від розпачу та безсилля на зупинці? Таких випадковостей просто не буває.
— То ви справді можете дати нам такі гроші? — Альона все ще не могла повірити у своє щастя. — Але я не можу взяти їх просто так. Нехай це буде розписка. Я потихеньку повертатиму борг. Я все поверну.
— Тьху ти, вперта яка! — сплеснула руками старенька.
— Я розумію, що тобі ніяково, — похитав головою Андрій, уважно дивлячись на Альону. — Бачу це з твоєї поведінки. На людях я розуміюся.
— Він розуміється, — підтвердила бабуся слова онука. — У бізнесі інакше ніяк.
— Давай тоді зробимо так. Я давно хотів інвестувати у якесь нове підприємство. Ми оформимо на тебе ТОВ, ательє, де шиють одяг на замовлення. Як я зрозумів із твоєї розповіді, ти талановита кравчиня. Сума на лікування твоєї мами буде як частина інвестицій у цю фірму.
А потім, коли це підприємство почне приносити дохід — а це обов’язково станеться, вже я в таких речах розбираюся, — ти поступово і віддаси мені ці гроші як частину прибутку, що належить інвестору. Сподіваюся, зрозуміло виклав? Альона кивнула. Те, що відбувалося, все більше нагадувало якусь казку.
Інвестиції, фірма, нова цікава робота та, найголовніше, гроші на операцію мамі. Невже це відбувається у реальності? Альона раптом злякалася, що зараз прокинеться і виявиться, що вона просто побачила чудовий сон. Але ні, все виявилося правдою. Андрій та Альона обмінялися телефонами. Його бабуся теж узяла номер Альони.
— Дзвони мені, коли на душі стане важко, — сказала старенька. — Та й так взагалі не зникай. Ти дуже приємна людина, з тобою цікаво розмовляти.
Ну і якось швидко все закрутилося, понеслося. Життя Альони змінювалося з кожним днем. Від цих змін навіть голова трохи паморочилася. По-перше, маму Альони відправили на операцію до столиці.
Андрій не лише сплатив необхідні медичні процедури, а ще й організував усе до дрібниць. Купив квитки, домовився про винаймання житла для Альони в столиці, вибив для її матері комфортабельну палату, знайшов усі рідкісні ліки за списком. Альона сама б точно не впоралася, тим більше так швидко. А Андрій?
Він вирішував усі проблеми як за клацанням пальців. Дивовижна людина. Андрій багато не говорив, лише у справі. На відміну від своєї бабусі, він виявився досить мовчазним чоловіком. Часто Андрій та Альона їхали разом у справах і обидва мовчали. Тільки тиша ця не була гнітючою, не викликала незручності.
Дівчина відчувала хвилі тепла та прийняття, що йшли від Андрія. Вона чудово усвідомлювала, що закохується в нього. Ну ще б пак! Просто ідеальний чоловік. Ось тільки дівчина щоразу, коли в неї виникали такі думки, обсмикувала себе. Андрій. У нього, напевно, є друга половинка.
Чоловік не одружений, на його пальці відсутня обручка. Але, зрозуміло, він не вільний. Звичайно ж, його обраниця теж ідеальна. Якась красуня модельної зовнішності з чистою душею та бездоганними манерами. Куди до такої Альоні? Тож Альоні тільки й залишалося час від часу мріяти про те, що одного разу Андрій зверне на неї увагу як на дівчину.
Тільки мрії ці були нездійсненними, так Альоні здавалося. Протягом двох тижнів, поки мама відновлювалася в лікарні після тяжкої операції, Альона провела у столиці. Щодня вона відвідувала матір, приносила їй частування, підбадьорювала маму. Лікар сказав, що операція пройшла успішно. Ще додав, що пацієнтка встигла застрибнути в останній вагон поїзда, що йде.
Ще б трохи і…
