Одним словом, Андрій та його бабуся зустрілися Альоні дуже вчасно. Бабуся Андрія постійно була на зв’язку. Вона дізнавалася в Альони про здоров’я її матері, раділа разом із дівчиною явним покращенням, а ще розповідала, які місця варто у вільний час відвідати у столиці.
Де Альона тільки за цей час не побувала, що тільки не побачила! Це було дуже цікаво, оскільки раніше дівчина ніколи не була в столиці. Андрій теж часто дзвонив, але характер розмов із ним був скоріше діловим. Чоловік займався оформленням нового ТОВ, фірми, директором та головним майстром якої мала стати Альона.
Це трохи непокоїло дівчину. Чи впорається? Ні, вигадувати нові моделі та шити вона чудово вміє, це її. Здорово, що у неї нарешті з’явиться можливість заробляти тим, що їй справді подобається, тим, що надихає. Дівчина давно відчувала, що зариває талант у землю, працюючи в ательє простою кравчинею.
Підганяти речі по фігурі — це зовсім не те, що шити вбрання на замовлення. Ось де політ фантазії! Але тепер доведеться вникати і в паперові питання, адже Альона буде директором та співвласницею фірми. Нічого, впорається. Головне, що маму врятували.
Тепер Альона зробить усе, щоб фірма процвітала і Андрій не пошкодував про своє рішення. Вона віддасть йому всю суму, навіть більше. Минув час. Мама зовсім зміцніла, її виписали. Мати й дочка повернулися додому, сповнені планів та надій на нове життя. Мама повернулася на роботу.
Тепер їй не було потреби брати лікарняний за лікарняним. Вона знову виглядала як молода, здорова, сповнена енергії жінка. Альона ж з головою поринула у свою новоспечену фірму. Робота затягувала, надихала, дарувала радість. Дівчина натішитися не могла тим, чим тепер займається.
З документами та юридичними питаннями їй допомагав Андрій. Його навіть просити не треба було. Він ніби якимось внутрішнім чуттям відчував, коли і де виникають проблеми, і вирішував їх легко і граючись, втім, як і завжди. Альона щосили боролася з собою, намагаючись не видати своїх почуттів до Андрія.
Він врятував її у складній і, здавалося б, безвихідній ситуації. Звісно, роль рятівника і викликала в Альони романтичні почуття. Але чи це потрібно Андрію? Навряд чи. Він просто хороша людина, яка не змогла пройти повз біду дівчини, що ридала на зупинці. Тим більше, що він мав можливості для того, щоб допомогти їй.
А ще він бізнесмен, який вирішив спробувати новий проєкт: ательє, де шиють одяг на замовлення. Це потенційне джерело непоганого прибутку. Тому чоловік і вплутався в це. Тільки й усього. Андрій був серйозним, мовчазним, навіть трохи похмурим. Дивлячись на нього, важко було уявити, наскільки це добра і чуйна людина.
З підлеглими він розмовляв часом різкувато й уривчасто. Особливо ні з ким не зближувався. Якось він розповів Альоні про своє життя. Сталося це одного вечора, коли вони допізна засиділися за звітом. Андрій втратив батьків у ранньому дитинстві. У дерев’яному будинку, де вони жили всі разом, почалася пожежа.
Пильна сусідка, та сама старенька з тролейбуса, вчасно викликала пожежників. Вони примчали швидко, але дерев’яна будівля спалахнула як сірникова коробка. До їхнього приїзду вона згоріла вщент. Андрію тоді пощастило. Мама поклала його на денний сон у візку у дворі на свіжому повітрі, а сама тим часом займалася справами на кухні, яку одразу ж і відрізало від виходу вогнем.
Батько ремонтував горище і теж не вибрався. Будинок був старим, проводку треба було давно міняти. А на вікнах стояли ґрати, що залишилися від колишніх господарів. Батьки Андрія опинилися у пастці. А ось сам він не постраждав. Хлопчика взяла до себе та сама сусідка, яка здійняла тривогу. Вона любила батьків Андрія.
Не раз розповідала вона хлопчику, що це були дуже хороші та працьовиті діти. Обидва з дитбудинку, обидва розумні та націлені на успіх. Вони б багато чого в житті досягли, якби не пожежа проклята, бідкалася часом опікунка Андрія. «Доведеться тобі жити за трьох і здійснити всі плани та надії батьків».
І Андрій намагався, дуже намагався бути такою людиною, якою його мати та батько могли б пишатися. Андрій завжди добре вчився, навчання давалося йому легко, залишався час і на прогулянки, і на додаткові заняття. Хлопчисько рано продемонстрував те, що руки в нього ростуть звідки треба. Ще в дитинстві Андрій сам навчився робити простенькі меблі…
